Осінь та грудень цього року видалися напрочуд теплими та лагідними. Дощів майже не було, а втім, мало було і сонячних днів. Але похмуре небо не лякало городян.
Вільний час вони проводили у парках, скверах.
Не був порожнім і сквер наш – заповідний зелений куточок. Він розташований майже в центрі міста і лежить в затишній низині. Серед усіх рослин, що уподобали цю привабливу місцинку, виділяються вікові ялинки. Вони наче шеренгою спускаються по схилу одна за одною.
Наразі хвоя темно-зелена, густа, вона особливо висвітлюється на тлі
Гілки дерев створюють ажурні шатри, з яких линуть голоси різних птахів. Час від часу можна бачити білку, яка перебігає асфальтову стежинку.
Саме білка і зробила пам’ятним для нас цей грудневий день.
У цьому сквері городяни повісили на дерева багато годівниць для птахів. Годівниці не порожніють. Добрі люди постійно поповнюють їх їжею для птахів. Я знаю, що коли візьмуться морози і випаде сніг, господарями годівниць стануть синиці.
Зараз можна
Як же ми здивувалися, коли побачили в одній з годівниць білку. Вона мирно, незважаючи на перехожих, сиділа, тримаючи в лапках розколотий волоський горіх, і вигризала апетитне ядро. Білка була сірого кольору, її хвіст здавався прозорим, на кінцях вушок були китиці з довгого густого волосся.
Ми стояли немов зачаровані, дивлячись на білку. Ось якась старенька вирішила власноруч пригостити білочку горішками. Вона простягнула руку з гостинцем до годівниці.
Білочка злякалася, стрибнула на газон і тільки її бачили.
Ми ще постояли кілька хвилин біля годівниці, але білка так і не повернулася.
Щоразу, приходячи до цього скверу, ми кладемо в годівницю разом з іншим кормом для птахів і горішки.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)