Що означає для сучасного російського читача словосполучення “Леді Макбет Мценского повіту”? Якась претензія на світову значимість. Любов і кров.
Шекспірівські страсті російської глибинки: гори трупів і фонтани крові. Можна знайти в цьому нарисі тонку іронію, пародійний мотив переглядає в його словесній тканині. У Шекспіра все відбувається у фіналі його трагедій, де герої трощать один одного, труять, проколюють один одного шпагами, душать і каються
У Лєскова відбувається практично те ж саме – але спочатку якось буденно, без
А хрипить купець, коли його душать Катерина й Сергій, і обзиває їхніми варварами, душогубами. А вершать це “некрасовский” виходець із народу, веселун-прикажчик, грамотій і книжки читає. А ще російська жінка “з бедних”, натура цільна, рішуча {“Коня на скаку зупинить, у палаючу хату ввійде”).
А далі всі як у пісні на вірші Аполлона Григор’єва: чорні кучері, червона сорочка, борода ледь пробивається, і куховарка Ксенія розповідає, що всім злодій взяв,
Що ростом, що красою. Так починається ця дика, кривава, чи ледве не африканська пристрасть. У Лєскова все побудовано на контрастах. Катерина – тендітна, тонка, легка, молода – і не красуня, але “по зовнішності жінка дуже приємна”, але якоїсь незвичайної інфернальної сили.
Коштувало їй штовхнути Сергія в груди своєю витонченою ручкою – той відлетів на два кроки. Першою справою Катерина позбулася від свого цікавого свекра. Умер восьмидесятилітній Борис Тимофійович’ “так, як умирали в нього в коморах пацюка, для яких Катерина Львівна завжди своїми власними руками готувала особливу страву”.
Потім настала черга рідного чоловіка, над яким ще й потішилися “варвари” перед убивством: “Катерина засміялася й жагуче поцілувала Сергія при чоловіку”. Катерина душогубству-ет сама, її коханець лише руки тримає в жертви
Лесковские персонажі для читача до заключних сцен залишаються абсолютно непрозорими. Він не знає, що рухає їхніми вчинками, що приховано за тілесною оболонкою, які вібрації душі. Дуже схоже на античну драму.
Тільки там героями керує безлика доля, написана їм на роді, і якщо відбувається злодіяння, то заради цілей великих. У Лєскова мценское лиходійство – повсякденна робота. Читаєш главу про вбивство Феди Ляміна, що немов списана із древнього літопису, і серце від жалості стискується, – а в героїв ніяких щиросердечних ворушінь, ніякої туги. Лесковские персонажі, грішні його герої, ніколи не осягнуть змісту страждання, що розм’якшує душу. У їхньому світі не залишається праведників.
Нікого немає на цілому світлі, крім колодників і конвойних. Мир грішних повний страшних бачень і примар
Людина, по Лєскову, своє пекло носить на собі, немов шкіру. Пекло цей тягне в глибину, на дно. Не випадково фінал нарису представляє ріку (образ Лети – ріки забуття), у якій Катерина Львівна “як сильна щука на мяг-коперую плотицу” накидається на свою нещасну суперницю Сонетку, ховається під водою й більше не показується
XX століття нараховує безліч спроб різних інтерпретацій лесковских обра-
Заклик. Більшість їх зводиться до того, щоб представити Катерину або Сергія жертвами задушливих умов купецького побуту, поміняти місцями катів і жертв. Однак людське життя має абсолютну цінність, тому настільки ж абсолютні лиходійство, що віднімає неї. Воно, лиходійство, має винятково негативне значення, і тому не належить миру людей, але тільки перебуває в ньому.
Саме про це оповідає Лєсков, і саме лише так можна витлумачити характери й образи його головних персонажів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)