Аргументи, докази, приклади, висновок
“Життя іде, і все без коректур. І як напишеш, так уже і буде,” – стверджує Ліна Костенко, українська поетеса. Тобто, авторка вважає, що немає вороття нашим вчинкам та помилкам. “Але не бійся прикрого рядка” – продовжує вона.
Я розумію це так, що не помилятися – означає нічого не робити. Боятися помилок означає ховатися від життя, перестати йти людям назустріч. Я не згоден з тим, що в житті немає коректур. Іноді наслідки наших вчинків вдається з часом скорегувати, тому не варто вважати
Наприклад, той, хто посварився з близькою людиною та образив її, може вибачитися та помиритися з нею.
Література дає нам чимало прикладів того, як герої гідно та як негідно поводяться з людьми. У романі “Невеличка драма” В. Підмогильного один з персонажів, науковець Юрій Славенко, демонструє приклад людини, яка поводиться негідно. Начебто нічого крамольного Юрій не творить.
Але він позбавив себе людських почуттів, звів усе до раціональності, тому поводить себе з іншими людьми, неначе з неживими машинами. І з дівчиною Мартою, яка закохана у нього – так само.
А от гідним
Я ще дуже молодий та тільки вчуся цьому. Дорога життя манить мене та приваблює, я з насолодою кожного дня поринаю до її течії.
Твір до ЗНО “Чи варто відкладати найкраще в житті на завтра?”
Варіант 2
Я вважаю, що відкладати життя на завтра не потрібно. Не варто відсовувати свої добрі вчинки на потім. Всі мудрі люди говорять, що життя коротке, тому важливо встигнути зробити все те хороше, що хотілося б. Любити та закохуватись варто сьогодні.
Досягати своїх цілей – теж сьогодні. Казати близьким людям теплі слова необхідно, не затримуючись у часі.
“Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. Не бійся правди, хоч вона гірка, не бійся смутків, хоч вони як ріки” – поетеса Ліна Костенко своєю творчістю нагадала нам про це. “Людини бійся душу ошукать. Бо в цьому схибиш – то уже навіки” – закінчує свою думку у вірші поетеса.
Я погоджуюся з нею в тому, що поранити, а тим паче сильно, душу іншої людини – це найгірше, що можна наробити в житті. Цим принципом можна користуватися, як я думаю, щоб будувати стосунки з іншими людьми.
Але є кілька засобів виправити свою помилку і тут, на мою думку. Наприклад, вибачитися, розкаятися, повернути те, що забрав. Іноді варто просто розповісти, чому ти повівся саме так. А потім просто не повторювати шкідливих для інших людей вчинків.
Прощати чи ні – це вже вибір іншого.
У романі Василя Барки “Жовтий князь” описані постаті, чиїми руками творився голодомор. Вони є прикладами тих, хто ошукував як душі, так і тіла інших людей.
А от у веселій пригодницькій повісті В. Нестайка “Тореадори з Васюківки” герої живуть повним життям: дружать, допомагають один одному, з головою кидаються у пригоди, знайомляться з новими людьми, знаходять з ними спільну мову. Важливо бути добрим та чесним – і тоді порозумієшся з людьми. На цьому наголошує повість.
Тобто, я підтримую ту позицію, що жити гідно потрібно вже сьогодні. Відкладати все найкраще на завтра, ховатися від радостей та журби – це боятися жити. А страхам потурати не слід.