Тургенєв И. С. – неухильне проходження “правді життя”

И. С. Тургенєв належить до тих письменникам, які внесли особливо помітний внесок у розвиток російської класичної літератури другої половини XIX в. Неухильне проходження “правді життя” допомогло йому створити чудові художні Твори, що зіграли значну роль у формуванні суспільної самосвідомості, в эстетическом і моральному вихованні багатьох поколінь читачів. Ще при житті письменника його творчість придбала світову популярність

Тургенєв Увійшов у літературу 40-х років спочатку як поет. Бєлінський особливо виділяв його поеми “Параша”

(1843) і “Поміщик” (1846), які були близькі по ідейно-художніх тенденціях до формировавшейся тоді “натуральної школи”. Пародійне зниження образа “романтичного героя”, сатиричне зображення порожнечі й вульгарності життя провінційного дворянства, дотепна критика слов’янофілів – все це привертало увагу сучасників. Однак в історико-літературному плані більше значними були прозаїчні твори Тургенєва.

Його перша повість “Андрій Колосов” (1844), а також з’явилися незабаром “Три портрети” і “Бретер” (1846) затверджували необхідність простоти й природності почуттів і поводження

людини. Молодий письменник критично ставиться до популярного не дуже давно образу індивідуаліста-романтика, що живе свідомістю своєї абсолютної волі від моральних норм і обов’язків

У другій половині 40-х років Тургенєв велику увагу приділяв драматургії. Його п’єси багато в чому будувалися на сатиричних традиціях Гоголя (“Безгрішшя”, 1846; “Сніданок у проводиря”, 849). Особливий інтерес представляють соціально-психологічні п’єси Тургенєва, у яких розробляється тема “маленької людини” (“Нахлібник”, 1848).

В історії російського театру важливу роль зіграла Драма “Місяць у селі” (1850). Психологічна тонкість у розгортанні сюжету, увага до реалістичних деталей, ліризм, розкриття внутрішнього миру персонажів, їх складних щиросердечних переживань роблять Тургенєва драматурга попередником Островського й Чехова

Поразка демократичних сил на початку 60-х років і настання реакції боляче вразили Тургенєва. У його Творчості? підсилюються ідеї розчарування в історичному прогресі, настрою песимізму й непевності навіть у необхідності його власної літературної діяльності (нарис “Досить” 1865). В обстановці гострої політичної боротьби 60-х років ліберал?

Тургенєв не приймав і не схвалював революційної боротьби; однак реакційна політика царського самодержавства також не користувалася його підтримкою. Така позиція визначила характер двох його останніх романів

Серед добутків, написаних Тургенєвим в останні роки його життя, важливе місце займають “Вірші в прозі”. Вони сприймаються як підсумок усього творчості письменника. У них знаходять своє відбиття ті філософські, морально эстетические й соціально-суспільні проблеми, які завжди хвилювали Тургенєва.

Гіркі роздуми про зміст швидкоплинного людського життя, про смерті, про минулу молодість і збіглу любов, а разом з тим оптимістична віра в могутність життя, красу вічного мистецтва, переконаність у моральній величі простих російських людей, поетизація подвигу дівчини-революціонерки – все це з’єдналося в “Віршах у прозі” у єдиний нерозривний цикл. Своєрідне сполучення реалістичних і романтичних образів, емоційність оповідання, стислість і виразність форми зближають тургеневские ” Вірша в прозі” з ліричною поезією

У найважчі хвилини свого життя, коли Тургенєв мучився свідомістю розладу із суспільством, коли він не розумів змісту боротьби, що відбувається, він не втрачав віри в духовну міць своєї батьківщини й народу, що создали велику мову: “У дні сумнівів, у дні тяжких роздумів про долі моєї батьківщини,- ти один мені, підтримка й опора, об велику, могутню, правдиву й вільну російську мову! Не будь тебе – як не вдатися у відчай побачивши всього, що відбувається будинку? Але не можна вірити, щоб така мова не була дана великому народу”.

Літературна діяльність Тургенєва протікала під глибоким впливом визвольного руху. У прокламації народовольців, випущеної у зв’язку зі смертю письменника, говорилося, що Тургенєв писав:

“Точно й сильно відтворити істину, реальну істину життя є найвище щастя для літератора, навіть якщо істина не збігається з його власними симпатіями”.

Цьому принципу письменник свідомо випливав всю свою творчу лінію, і тільки тому він зміг створити чудові добутку, що пережили свій час. Конфлікти носять переважно світоглядний характер. Просторове охоплення тургеневских романів не дуже широкий: звичайно це дворянська садиба. І за часом романи тривають кілька тижнів або, у крайньому випадку, місяців. Однак за допомогою відступів у минуле й епілогів Тургенєв створює подання про попереднє життя своїх героїв, про умови формування їхніх характерів, про їхнє Майбутнє, що виходить вужі за межі сюжетного оповідання

Творчий досвід Тургенєва, його художні відкриття сприяли розвитку росіянці й світовий літератур. У селянській масі він перший побачив складних, тонких і неповторних особистостей, краса й гармонія яких відповідали прекрасній природі. Письменник продовжував дослідження “зайвої людини” у його зіставленні із суспільно-історичною епохою. Пошуки героя часу зв’язані в нього з підкресленою увагою до жіночих образів.

Тургеневские героїні, наділені чуйністю, безкомпромісністю й духовною цілісністю, як правило, одержують право суду над героєм, якому не вдається втілити в життя свої переконання. Тому й любов осмислюється у творах Тургенєва не тільки як велике щастя, але і як трагедія, що змушує згадати про конфлікт любовній ліриці Тютчева

В історії російської літератури Тургенєв зв’язує епоху: Пушкіна, Лермонтова й Гоголя з реалізмом кінця XIX – початку XX в. Тургенєв був першим російським письменником, що одержав світову популярність при своєму житті. Починаючи з “Записок мисливця”, які стали справжнім одкровенням для закордонних читачів, майже кожний новий твір Тургенєва викликало самий зацікавлений відгук у видатних представників світового мистецтва. В 70-і роки Тургенєв зблизився із групою відомих французьких письменників: Флобером, Доде, Золя, Гонкуром.

Вони склали “кружок п’яти”, до якого незабаром примкнув Мопассан, що визнавав себе учнем Тургенєва. Творчість великого російського письменника одержало широке визнання також в інших країнах миру

В оцінці роману “Батьки й діти” Франко спочатку примкнув до чималого числа демократичних читачів, які сприйняли новий добуток письменника як наклеп на молоде покоління. Однак надалі, можливо, не без впливу Писарєва, Франко змінив своє судження. Правда, він усвідомлював, що Писарєв створив “свого” Базарова, керуючись власним поданням про тип позитивного героя. Проте, точка зору відомого російського критика виявилася для Франко ближче, чим судження його супротивників. Головним достоїнством Тургенєва Франко вважав сміливість у рішенні найважливіших проблем сучасності, реалізм, своєрідність психологічного! аналізу, майстерність у характеристиці персонажів.

У наш час на українську мову були переведені майже усе найбільш значні добутки великого російського письменника (переклади М. Рильська, А. Кундзича, А. Ильченко й ін.). У поетиці сучасної української прози помітний вплив традицій Тургенєва (особливо в добутках про Село ). П’єси Тургенєва, інсценівки його добутків були поставлені багатьма театрами