Як хоробро може змінитися життя людини за кілька років. Так уже трапилося, що й у Росії в XX столітті відбулася безліч подій, які дуже серйозно міняли хід її історії.
Олександр Ісайович Солженицин переживши разом з Росією і її народом всі обтяжуй як військової, так і післявоєнного життя. Солженицин писав про ті, що бачив сам. Солженицин описує окремі події у своїх добутках. Він не намагається “захопити” відразу всю Росію.
Алі за допомогою цього одного епізоду можна зрозуміти, що відбувалося в шкірному селі. Можна зрозуміти, як жила
Описуючи післявоєнну Росію, Солженицин виступав як історик. Першим сказавши правду. Зубожілий народ, що працював за грамоти й зазаради великих ідей, які висували керівники країни. Відсутність моралі, байдужість людей.
Росія, описувана Солженициним, – це тоталітарна держава, у якій у людини немає майже ніяких прав, алі дуже багато обов’язків.
У своїх добутках Солженицин показує кризу російського села, що почалася відразу після сімнадцятого долі. Спочатку Громадянська Війна, потім колективізація, розкуркулювання селян. Селяни були позбавлені власності, смороду втратили
Алі ж селянство пізніше, під година Великої Вітчизняної війни, прокормило всю країну. Життя селянина, його побут і вдача – всі це дуже добрі можна зрозуміти за допомогою добутку, що О. І. Солженицин написавши в 1956 році. “Ренін-ренін-мат-ренін двір” – це автобіографічний добуток. Головний герой у ньому – це сам автор. Це людина, що відсидів у таборах великий рядків (маленьких тоді просто не давали), що хоче повернутися в Росію.
Алі не в ту Росію, що була знівечена цивілізацією, а в глухе сіло, у первозданний світ. Де будуть пекти хліб, доїти корів і де буде прекрасна природа
Багато з людей просто не зрозуміли його намірів: “Теж і для них рідкість була – всі адже просяться в місто, так по більше”. Алі, на жаль, він розчаровується: усього того, що він шукав, він не знайшов, у селі та ж соціальна вбогість: “На жаль, там не пекли хліба. Там не торгували нічим їстівним.
Всі сіло волокла їжа мішками з обласного міста”.
Перед очами головного героя з’являється реальний побут селянства, а те, що звичайно говорили на з’їздах партії – християнство зубожіло. Воно втратило вікові господарські традиції. Він бачить будинок своєї господарки Матрьони.
У цьому будинку можна жити лише влітку, та й те тільки в гарну погоду. Побут у будинку жахливий: бігають таргани й миші. Людям у селі землі продукту німа чого їсти.
Матрьона запитує, що приготувати на обід, алі адже реально, що, крім “картоплі або супу картопляного” нічого іншого йз продуктів просто немає. Убогість змушує людей красти. Керівники вже запаслися дровами, а про простих людей просто забули, а людям потрібно якось існувати, і смороду починають красти торф у колгоспу. Держава не цікавиться, як живуть такі люди, як Матрьона. Їхнього права нічим не захищені. Матрьона всі життя проробила на колгоспі, алі їй не платять пенсію, тому що вона пішла з колгоспу раніше, ніж повели пенсії.
Пішла вона через хворобу, алі це нікого не цікавить.
Солженицин в оповіданні “Матрьонин двір” показує моральне падіння людей, стиснутих соціальними нероками. Фадей більше переживає не про смерть свого сина або Матрьони, жінки, що він колися любив, а про ті дрова, які він запозбавивши на переїзді. Своїм оповіданням Солженицин ставити багато питань і сам же на них відповідає.
Колгоспний лад виправдав собі під година війни, а тепер він прокормити країну не може. Каліцтво монопольної влади. Селом командують городяни, наказують, коли сіяти, коли жати.
Солженицин у своєму оповіданні не висловлює ідей, як потрібно змінити світ, він просто правдиво описує російське сіло, без прикрас, і в цьому його щира заслуга як літератора. Він показавши народу сувору правду життя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)