Олександр Ісайович Солженицин є одним з тих письменників, які жили й творили у важкі роки Радянської Росії. Це була сталінська епоха, охарактеризована пануванням у країні насильства, деспотизму, сваволі влади. Страждання народу, викликані несправедливістю соціального ладу, хвилювали письменника. Солженицин був одним з перших, хто сказав правду про долю селянства, про його проблеми, зображуючи трагічне життя воістину російської людини й причини його нещастя в оповіданні “Матрьонин двір”.
Жителі села Тальново, у якій відбувається
Автор описує гірке життя колгоспниці. Матрьона втратила чоловіка й шістьох дітей. “Мабуть було багато несправедливостей з Матрьоною: вона була хвора, але не вважалася інвалідом; вона чверть століття
Селянство не могло користуватися продуктом своєї ж праці, усе діставалося урядовим органам: “ричали навкруги екскаватори на болотах, але не продавалося торфу жителям, а тільки везли – начальству”. Баби змушені були красти торф, щоб вижити взимку. Держава відрізала городи в трудівників країни, позбавляло їхньої плати за важку працю. “А що – пенсія? – заперечували інші. – Держава – воно хвилинне. Сьогодні, бач, дало, а завтра забере”.
Дійсно, держава мало за ніщо, не цінувало головних годувальників Росії. Селяни не почували себе вільними, у них намагалися задавити, знищити почуття власного достоїнства.
Така соціальна нерівність вплинула на суспільство, на його світогляд. У нелюдських умовах люди поступово озлобляються, намагаються вижити будь-яким шляхом, забуваючи про совість, чесність, справедливість. Матрьону оточують жадібні, корисливі люди. Її родичів цікавить тільки нажива – старий Матрьонин будинок, єдине, що залишилося в старої жінки.
Вони ведуть суперечку про те, кому ж дістанеться будинок Матрьони, ще до її смерті. Фадея, людини, що колись любив бідну жінку, трьох сестер Матрьони цікавить тільки власне благополуччя.
Але Матрьона живе за іншими законами: за законами добра, всепрощення, любові. Вона постійно відгукується на чуже прохання, виконує всяку важку роботу. Душа героїні повна почуття жалю: з жалості дала притулок кішці, виростила чужу дочку.
Це глибока натура з багатим духовним світом. Незважаючи на труднощі, Матрьона знаходить радість у важкому житті: у роботі, у спілкуванні із природою, навіть у фікусах, які вона кинулася рятувати під час пожежі. “Не вибивалася, щоб купити речі й потім берегти їх більше свого життя”, як це робило більшість людей. “Не гналася за вбраннями. За одягом, виродків і лиходіїв”.
Духовно Матрьона вище своїх односільчан. Але героїня гине. І трагедія її в тім, що суспільству, у якому вона жила, далеко щирі людські прагнення. Матрьона самотня. “Не зрозумілим і кинута навіть чоловіком своїм, похоронивши шість дітей, але не чужа сестрам, зовицям, смішна, дурним-дурній-по-дурному працююча на інших безкоштовно, – вона не зібрала майна до смерті. Брудно-біла коза, кішка, фікуси… Всі ми жили поруч із нею й не зрозуміли, що вона той самий праведник, без якого, по прислів’ю, не стоїть село.
Ні місто. Ні вся земля наша”. Трагізм оповідання полягає в тім, що матеріальне зубожіння народу переростає в духовне.
За жорстокістю й черствістю люди не бачать, не цінують і гублять добро. Олександр Солженицин перший сказав правду про трагічний історії російського народу. Потім по його шляху підуть такі ж воістину народні письменники, як Абрамов, Шукшин і ін.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)