З невимовного болю Франкової душі постала збірка “Зів’яле листя”. А тому й пісні в ній – “то голосні ридання”, “підстрелені пташки”, зойки враженого серця. Під тягарем життєвих обставин поет втомився, знесилився, почувався “зраненим звіром”, що тікає в нетрі, щоб у своєму барлогу вмирати. Любовна драма надломила його морально, надірвала душу, переповнила все його єство нестерпною мукою.
Тричі йому “являлася любов”, тричі “в руці від раю ключ держала” і тричі поет втрачав надію на щастя. Нерозділене кохання
Франко створив у збірці “Зів’яле листя” узагальнений і абстрактний образ жінки. Він то підіймає її до неба, то кидає на дно. Одна “лілея біла”, “мов метелик”, “невинна, як дитина”; друга – “гордая княгиня”, “тиха та сумна”, “мов святиня”; третя – “женщина чи звір”, “сфінкс”, “мара”, “з гострими кігтями”. А ми бачимо одну: сила майстерності Франкової така, що перед нами не три особи, а три силуети однієї і тієї ж жіночої постаті, три грані одного кристала. В одному образі, як в усмішці Джоконди, безліч відтінків гордості й гіркоти, непорочності й розуму, стриманої одержимості й прихованої іронії.
Збірка “Зів’яле листя” цікава тим, що в ній відображені любовні страждання непересічної, могутньої духом людини. Ліричний герой збірки, можливо, найскладніша постать у всій Франковій поезії. Це жива, багатюща, палка й глибинна натура. Франко малює любов як діяння, як найвищий витвір душі.
Його любов до жінки – велична, всеохоплююча, правдива.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)