10 КЛАС
ТРАГЕДІЯ ЗАКОХАНОГО СЕРЦЯ У ЗБІРЦІ І. ФРАНКА “ЗІВ’ЯЛЕ ЛИСТЯ”
ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ
Варіант 1
I. Історія створення збірки І. Франка “Зів’яле листя”.
II. Жанрові та композиційні особливості твору.
III. “Зів’яле листя” в серці й у пам’яті поета.
Варіант 2
І. “І серце най рветься, та вільно най ллється бурливая хвиля пісень!”
II. “Зів’яле листя” – історія неподіленого кохання:
1. Автобіографічні мотиви “ліричної драми” “Зів’яле листя”.
2. Образ ліричного
3. Жанрове розмаїття збірки “Зів’яле листя”.
4. Художній аналіз улюбленої поезії “Зів’яле листя”.
III. Місце любовної теми у творчості І. Франка.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Однією з причин появи “Зів’ялого листя” стала особиста трагедія І. Франка, ключем до розуміння якої є поезія “Тричі мені являлася любов”. Тричі він закохувався, і тричі це кохання було нещасливим.
1874 року гімназіст І. Франко приїхав у с. Лолин в гості до товариша по навчанню і там зустрів її – Ольгу Рошкевич. Через два роки юнак попросив руки коханої. Батьки не відмовили, але вирішили справлять
На жаль, ці плани не справдились, оскільки Франка заарештували.
У листопаді 1880 на станіславському цвинтарі Франко познайомився із донькою емігрантів Юзефою Дзвонковською і невдовзі запропонував їй руку і серце. Дівчина одмовила, тому що була хвора на туберкульоз.
Третім коханням Франка стала красива Целіна Зигмунтовська. Вона підтримувала дружні стосунки з поетом, але відмовилась пов’язати з ним життя.
У 1885 році Франко поїхав до Києва з метою організувати журнал. Там він зустрічає Ольгу Хоружинську, яка стає його дружиною і другом. Ольга страшенно кохала поета, проте він твердив, що поєднала їх не любов, а розрахунок. Життя подружжя було нелегким, оскільки поет активно займався громадською діяльністю. Не витримавши ударів долі, Ольга Хоружинська захворіла психічно й потрапила до лікарні.
З неї вона вийшла вже після смерті чоловіка.
ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ
… Майже всі мої писання пливуть з особистих імпульсів, з чуття далеко більше, як з резонів, усі вони… напоєні, так сказати, кров’ю мого серця, моїми особистими враженнями й інтересами, усі вони, як я уже говорив, у певній мірі є частки моєї біографії.
І. Франко
Любов – це кара, це сумна в’язниця, Бог від якої заховав ключі.
Я. Сорока
Тричі мені являлася любов…
І. Франко
Доки у світі будуть закохані, журитися нічого…
О. Гончар
ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ
Лірико-драматична поема – синтетичний жанр поезії, що поєднує в собі ознаки ліричного, епічного та драматичного твору.
Медитація – жанр ліричної поезії, у якому автор розмірковує над проблемами буттєвого характеру, вдаючись до філософських узагальнень. У медитативній ліриці аналізується внутрішній світ у співвідносності із довкіллям. За визначенням В. Мовчанюка, медитація – це спонтанний інтелектуально-духовний процес, що “нерозривно пов’язаний з індивідуальністю і сприймається як переживання і роздуми особистості, яка художньо типізується, трансформується чи то в образ автора, чи ліричного героя, ліричного персонажа”.
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ
Передмова до видання збірки І. Франка 1896 р. : “Герой отсих віршів той, що в них виявляє своє “я”, небіжчик. Був се чоловік слабої волі, та буйної фантазії, з глибоким чуттям, та мало спосіб – ний до практичного життя… Герой отсих віршів скінчив трохи щасливіше: раз у своїм житті здобувся на рішучий крок і пустив собі кульку в лоб. … Причина сеї несподіваної рішучості нікому не була звісна, бо наш бідний приятель не мав звичаю нікому говорити про свою особу, про свої плани, надії або терпіння.
Тільки в кілька місяців по його смерті припадком дістався мені в руки його дневник… Вдумуючись в ситуацію, в духовний настрій автора дневника, я пробував передати ті місця віршованою мовою і пускаю в отсей світ”.
“Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою почуттів і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові – лірикові, співцеві кохання і настроїв “.
М. Коцюбинський
“… Лірична драма Франка “Зів’яле листя” – це шедевр поетичної майстерності. Глибокий ліризм проникає в саму композицію книги.
Пісні її – де три “жмутки” зів’ялого листя. Розповідаючи про муки свого нерозділеного кохання, герой ніби розриває жмуток за жмутком, розкидає зів’яле листя своїх пісень…”
П. Колесник
“Головною ниткою, що пов’язує та об’єднує всі три жмутки “Зів’ялого листя” та їх окремі п’єси в один суцільний твір, є єдина драматична дія, що зароджується в душі розчарованого героя і з психологічною послідовністю направляється в своєму розвитку на кінцеву катастрофу”.
Я. Ярема
“…поліжанрова структура “Зів’ялого листя” не перешкоджає концептуальній філософсько-психологічній картині з єдиною драматичною фабулою. Об’єднавши у збірку ліричних поезій різнотоновані вірші, І. Франко створив унікальну жанрову мозаїку, де кожен “камінчик” виблискував оригінальною барвою і разом із тим складав гармонійну естетичну цільність”.
В. Корнійчук
ПРИКЛАД ТВОРУ
Інтимна лірика І. Я. Франка привертає увагу сучасного читача щирістю й глибиною відтворення людських почуттів. Перше несміливе, але таке чисте кохання юнака, муки нерозділених почуттів, страждання й переживання – це світ найсуб’єктивнішої з часу автобіографічних поезій Т. Шевченка, за визначенням самого автора, ліричної драми “Зів’яле листя”.
У першу чергу привертає увагу оригінальна композиція твору. Напевно, можна сказати, що визначальними для групування віршів у розділи є не тематичний чи хронологічний принципи. Кожна пісня є втіленням певної гами почуттів ліричного героя. І для того щоб читачу розкрилася повна палітра внутрішніх переживань героя, стали зрозумілими причини його душевної травми, він має опановувати кожен “жмуток” по черзі.
Розповідаючи про муки свого не – розділеного кохання, герой ніби розриває жмуток за жмутком, розкидає зів’яле листя своїх пісень, щоб воно, підхоплене вітром, щезло безслідно, а разом із ним зник і душевний біль.
Приводом до написання твору, на думку дослідників, було нерозділене кохання І. Франка до трьох жінок – Ольги Рошкевич, Юзефи Дзвонковської та Целіни Зигмунтовської: “Одна несміла, як лілея біла…”, “Явилась друга – гордая княгиня…”, “Явилась третя… – і очам приємно…”.
Ольга Рошкевич була для Франка першою жінкою, яку він глибоко покохав. Проте батьки Ольги після арешту поета заборонили доньці мати з ним будь-які зв’язки. Ольга одружилася з іншим, проте ще довгий час продовжувала спілкуватися з колишнім коханим. Пізніше Ольга почала уникати Франка.
Жінка не захотіла побачити його навіть перед смертю. Поет любив Ольгу все життя, а, коли втратив, шукав її в інших жінках.
Вродлива Юзефа Дзвонковська стала для Франка гордою княгинею. Він навіть вирішив, що вона – саме та жінка, яка може бути його дружиною. Але мати Юзефи відмовила Франку.
Відмова Юзефи прикро образила поета, лише потім він довідався, що вона була хвора на туберкульоз.
Фатальною, за словами самого Франка, стала любов до Целіни Зигмунтовської. Целіна працювала на пошті, потім вийшла заміж за поліцейського комісара, мала з ним двоє дітей і швидко овдовіла. Байдужість Целіни до Франка була вражаюча: вона навіть не читала і не мала наміру читати “Зів’яле листя”.
Коли потім Целіну Зигмунтовську запитували, чому вона не відповіла взаємністю Франку, вона відверто, спокійно, не придумуючи різних причин, відповіла, що він їй просто не подобався, був рудий, а їй подобались брюнети.
Целіна твердила, що Франко буквально її переслідував. Вона йде з роботи, а він слідом; вона зупиниться – зупиниться і він. То тривало місяцями.
Потім він зник. А одного дня знову з’явився на пошті в супроводі якоїсь гарної брюнетки. То була дружина Франка.
Тоді Целіна полегшено зітхнула: нарешті буде мати спокій.
Таким чином, можна припустити, що збірка “Зів’яле листя” була автобіографічною, але значення її полягає в іншому. “Ціль поезії – викликати в душі читателя живі образи тих людей чи речей, котрі нам малює поет, і ними будить ті самі почуття, які проймали душу поета в хвилі, коли творив ті образи”, – так визначав поет свою творчу мету.
Композиційно збірка складається з трьох розділів-“жмутків”. У першому розгортається трагедія нерозділеного кохання. Серце ліричного героя розривається від почуттів.
Він намагається залишатися байдужим, але почуття виливаються з серця тужливими піснями: “За що я тужу так, і мучусь, і терплю?”.
“Другий жмуток” відкриває поезія, за авторським жанровим визначенням, легенда “В Перемишлі, де Сян пливе зелений…”. У ній переповідається трагічний випадок, співзвучний любовній історії ліричного героя “Зів’ялого листя “. У цьому розділі більшість пісень мають зв’язок із народною творчістю, і пізніше, покладені на музику відомими композиторами, вони стали популярними піснями: “Зелений явір, зелений явір…”, “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…”, “Червона калина, чого в лузі гнешся?..”, “Ой ти, дубочку кучерявий…”, “Ой жалю мій, жалю…”, “Чого являєшся мені… “, “Отеє тая стежечка…”, “Як почуєш вночі край свойого вікна…”.
“Третій жмуток”, що найбільш передає автобіографічні моменти життя поета, вражає сучасного читача досконалістю художньої форми.
“Чого являєшся мені у сні?” є однією з найвідоміших поезій збірки. Провідний мотив твору – нерозділене кохання юнака до прекрасної та гордівливої незнайомки. Але таке визначення є неповним, оскільки ліричний герой – це не пересічна особистість, а натура творча, натхненна.
Усе, що відбувається в його душі, усі почуття й страждання стають для нього своєрідним випробовуванням життєвих сил і матеріалом для творчої фантазії.
Настрій ліричного героя подається у розвитку: чітко прослідковується зміна інтонації від першої до третьої строфи. Спочатку він сором’язливий споглядач, який ще сподівається на взаємність. Його стан – на межі реальності й сну.
Кохана з’являється у сні, вона близька, варто лише простягти назустріч їй руку. Його ваблять чудові та ясні очі, німі вуста.
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
У цих рядках поки звучить сподівання на краще, що досягається саме таким порядком розташування підметів: “докір”, “страждання”, “бажання”. Ліричний герой ще вагається і шукає у коханої відповідь на найболючіше для нього запитання: “Чому уста твої німі?” І сам же відповідає на це запитання: ці вуста приховують якийсь докір, якесь страждання, якесь бажання, причому бажання це “несповнене”. Можливо, кохана чекає від нього кроку назустріч, можливо, її треба врятувати від якоїсь загрози – і тоді кохання нарешті прокинеться в її холодному серці.
Поступово реальність починає заміщувати сон. І хоча початок другої строфи за будовою повторює початок першої, інтонаційно він є зовсім іншим. Риторичне “Чого з’являєшся мені у сні?” тепер вимовляє людина, у якій прокинулась ненависть. Ненависть до навколишнього несправедливого світу, ненависть до тої, що ним “згордувала” , ненависть до самого себе, який примушений вже літа за літами
…свій біль, свій жаль, свої пісні…” здавлювати у серці на дні. Ліричний герой усвідомлює, що реальність виявляється страшнішою за всі його очікування й побоювання. Надірване серце не здатне більше жити – страждання переповнило його, але й кохання не залишило його. І це почуття ридає голосно, розтоптане чужою байдужістю. Ридає, проте не помирає, а переходить на інший, вищий та недосяжний людині пересічній рівень свого існування.
Кохання стає творчістю.
Мета досягнута: ліричний герой усвідомлює, що його страждання не було даремним. Саме через нього він досяг душевного очищення й здатен простити того, хто вкинув його у вирій нестерпно болючих почуттів:
О ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
Кохання стає для героя джерелом творчості, воно саме стає творчістю, що надихає й вивищує поета над чорними буднями. Тепер це не той сон, що мучив зранене серце, – це інша реальність, у якій панує справедливість та здійснюються всі найзаповітніші мрії.
“Зів’яле листя” вражає читача великою внутрішньою сконцентрованістю ліричного чуття, незвичайним багатством змісту, мінливістю настроїв і тонкою грою емоцій, що виявляється у мінливості метру, рими, ритму, строфіки.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)