26.Трагедія “Ромео і Джульєтта”. В середню 90-х років у період написання веселих комедій Шекспір створив і трагедію “Ромео і Джульєтта”. Сюжет її запозичено з поеми англійського поета Артура Брука, написаної, в свою чергу, на основі італійської новели Матео Барделло. “Ромео і Джульєтта” має багато спільного з ранніми комедіями кохання і в побудові, і в настрої. Трагедія пройнята оптимістичною вірою в неминучість торжества гуманістичних відносин між людьми, в ній значне місце займають комедійні сцени. У центрі сюжету трагедії,
Трагізм долі Ромео і Джульєтти зумовлений обставинами суспільного життя, зіткненням у ньому старого і нового, феодальної і гуманістичної моралі. На шляху до щастя героїв загрозливою перешкодою стоять давня кривава ворожнеча між родинами Монтеккі і Капулетті та жорстокі феодальні моральні устої. Ромео і Джульєтта – це люди вже нового часу. Світ, який вони приймають, заснований на началах добра і любові. Глибина і природність почуття веде їх до розуміння невиправданості законів ворожнечі
Особисте щастя, за яке з такою мужністю борються Ромео і Джульєтта, набуває в зображенні Шекспіра соціальної цінності. Кохання героїв показане як всеохоплююча пристрасть, що породжує позитивні начала. Це почуття чисте і радісне, сповнене правдивої поезії і гармонії, воно духовно збагачує героїв, загострює і розширює думку, зміцнює волю. З великою художньою переконливістю, без сентиментальності й мелодраматизму, у тонах найщирішого ліризму Шекспір розкриває високу поетичність почуттів Ромео і Джульєтти та красу кохання. “Головна принада її,- писав про трагедію Іван Франко,- той чар молодості і свіжості, те поетичне сяєво, яким обласкані всі фігури, та простота і сила чуття, яка надає тій індивідуальній і припадковими явищами обставленій любовній історії вищу силу і “правдивість тисячів любовних історій” (1).
Тим виразніше проявляється в трагедії уся безглуздість і жорстокість старої моралі і трагізм долі молодих героїв, які гинуть у боротьбі з цією мораллю. Ромео і Джульєтта смертю своєю подолали стару мораль. Ворогуючі родини відкинули помсту, злобу і визнали правоту людяності й миру.
Така кінцівка позбавляє трагедію песимізму, але трагізму не усуває. Твір залишає сумне відчуття непомірності й невиправданості втрати. Крім головних героїв, у трагедії діє ще ряд неповторних, життєво правдивих і майстерно зображених персонажів.
Серед них яскравістю характеру виділяється “вогнений” Тібальт, фанатичний прибічник ворожнеч і традиції кривавої помсти. Велике враження справляє друг Ромео – розумний, витончено дотепний, запальний Меркуціо, який ненавидить усе штучне й протиприродне в житті. Він добре розуміє безглуздість ворожнеч і з властивою йому пристрастю засуджує їх. Смертельно поранений Тібальтом, він проклинає ворогуючі родини і Монтеккі, і Капулетті.
Багато простонародного гумору вносить у трагедію комедійний образ мамки Джульєтти – втілення незмінної життєрадісності. Одним із найбільш значних і цікавих у творі є образ ченця Лоренцо. В його ставленні до світу немає нічого релігійного.
Лоренцо по-справжньому людяний і мудрий, мислить як гуманіст. Він вивчає природу, її закони і, виходячи з них, судить про вчинки людей і стосунки між ними. Лоренцо стає на захист почуття закоханих і найглибше розуміє усю невиправданість їхньої загибелі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)