О воля, найясніша ти в темниці!
Д. Байрон
У драматичній поемі “Бояриня” Леся Українка звернулася до складних, суперечливих подій II половини XVII століття і висвітлила їх в основному на тлі сімейного життя, звичаїв, побуту козацької старшини та російського боярства.
Оксана – дочка козацького старшини Олекси Перебійного, чахне в Москві від туги за рідним краєм, від моральної атмосфери, яка панує серед московських сановитих людей, серед боярства, від тих рабських звичаїв, які принижують жінку, уярмлюють її і ображають людську
Тому компроміс Степана з власною совістю, попирания ним самим своєї людської гідності та честі боляче
Схаменися!
Ти ж так боялася розливу крові,
А ся війна найпаче братовбійна,
Що Дорошенко зняв на Україні,
Тож він татар на поміч приєднав
І платить їм ясирем християнським.
Оксану плюндрування України тяжко ранить, але вона і тут, у Москві, почуває себе, немов у татарському полоні. І Степанові дорікає:
Ти хіба не ходиш
Під ноги слатися своєму пану,
Мов ханові? Скрізь палі, канчуки… холопів продають… Чим не татари?
Для Оксани татари асоціюються з невільництвом, з наругою над людиною, над її гідністю і честю. Вона почуває себе вільною людиною, але кріпацтво незабаром з’явиться на Україні. Тому їй осоружна Москва, бо вона мови не знає, і звичаїв тутешніх не сприймає, і болить їй приниження коханого Степана. Але Степан мусить терпіти це приниження, бо тут, при боярах, при цареві він може хоч чимось допомогти своїм землякам:
От саме
Я маю до царя супліку нести,
Що люди з України привезли, – жаліються на утиски, на кривди…
Ці утиски і кривди чинили московські бояри. Гетьман Петро Дорошенко намагався якось об’єднати розчварену Україну, та цього йому досягти не вдалося.
Леся Українка знала історію України і на цій складній історичній ситуації зуміла створити психологічно переконливу, правдиву драматичну колізію, де показала трагедію рідного краю.