Оповідання Олеся Гончара передає задушливість суспільно-політичної атмосфери на початку 60-х років. Головний герой оповідання Кресафт Кухаренко, як і колись на фронті, понад усе цінував честь і людську гідність.
Вчинок його є цілком природним і зрозумілим: він пообіцяв сплатити людям на трудодень півтора кілограма заробленого ними зерна і додержав свого слова. Проте за це його звинувачують у зриві плану з хлібозаготівлі і виключають з партії.
Переживання Кресафта показують: він мучиться не тим, що втратив партійний квиток, його більше
Упродовж всього оповідання присутній образ задухи. “Стопудовою міддю” нависає над героєм і дзвін. Такий же, як і Кресафт, “кінь його недогодований”, “похнюплено тюпав і тюпав…”, колюча гущавина, акація ніби навмисно переплелися, щоб зашкодити їзді, а на землі “блищать якісь солом’яні кубла, консервні іржаві бляшанки”.
Проте не жалюгідним у своєму горі постає перед читачем Кресафт, а навпаки – вивищується над
У чому ж трагедія Кресафта? Напевно, в тому, що не знайшов він підтримки там, де найбільше сподівався знайти, – у партії. Як виявилося, не там шукав…
Кресафта не стало. Але залишились люди, заради яких він жив і які збережуть добру пам’ять про нього. Приклад Кресафта і їх зробить кращими, чеснішими.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)