Первинне латинське слово “Толерантність” означало пасивне терпіння, добровільне страждання, асоціювалося з такими поняттями, як “біль”, “зло”! В XVI в. до цього додаються й інші значення – “дозвіл”, “стриманість”. Згодом толерантність трактувалася і як поступка в питанні про релігійну волю – дозвіл з боку держави й офіційної церкви відправлення інших релігійних, культів.
Віротерпимість була історично першою й домінуючою формою прояву толерантності. Головним засобом досягнення толерантності в епоху Нового
Т. е. сьогодні ми розуміємо, що термін “толерантність” (від латинського “толеран”) – терпіння, переносимость, поблажливість. Словник іноземних мов трактує її як терпіння до чужих думок і вірувань. На сьогоднішній день толерантність розглядається в контексті таких понять як визнання, прийняття, розуміння. Визнання – це здатність бачити в іншому саме інший, як носія інших цінностей, іншої логіки
Толерантність у новому тисячоріччі – спосіб виживання людства, умова гармонічних відносин у суспільстві.
Що ми, Мало тоді розуміли в цій грі? Яка підсвідома життєва філософія рухала нашим поводженням? Мені навіть важко пригадати, де ми, діти, про такий варіант гри чули. Напевно, ніде. Просто підказав генетичний інстинкт.
Утекли, спливли року, а відчуття захищеності, щиросердечного комфорту, упевненості, спокою тобто, усього, що дає людині віру в сонячний завтрашній день залишилася назавжди.
Сім’я, будинок, білий мій будинок… І хоча моє покоління здебільшого виросло в міських квартирах, однаково – це той білий дім, і вишневий садок біля нього й колодязь із журавлем, і тропа, що біжить від воріт у широкий мир, і мамині рушники, і образи в куточку, і вечірня ніжна пісня, що звеличує душу й будить кращі почуття…
Сім’я сильна взаємною любов’ю всіх її членів, доброзичливістю, взаєморозумінням, взаимоподдержкой. Якого би випробування не випали на долю людини, він повинен мати притулок саме в стінах рідного дому, де його завжди зрозуміють правильно, і пошкодують, і допоможуть, і скажуть в очі гірку правду, коли це необхідно, і суворо посварять, але – тільки з любов’ю й тільки в ім’я справедливості. У такій сім’ї діти дружать і поважають батьків, а батьки, у свою чергу, з уважністю слухають судження своїх дітей, поважаючи їхню людську особистість, не принижуючи їхнього достоїнства. Ідеал, такої сім’ї бачимо в прекрасному добутку – романі Івана Багряного “Тигролови”.
Цей гуманний принцип – одна з основних рис української ментальности.
Найголовніші цінності життя – робота, любов, вірність, доброта, мрія, милосердя, доброзичливість – формуються в сім’ї, у рідній домівці. Сім’я тримається на авторитеті батьків. В українських сім’ях виховувалася повага до матері й батька, засновані на заповідях Святого Писання. Генетичними рисами носіїв української ментальности вважалися споконвіку такі, як щирість, гостинність, доброзичливе відношення до людей, привітність, делікатність, співчутливість, побратимство.
Всі ці якості особистості затверджувала народна українська педагогіка, доводячи, що моральні принципи дітей стають незаперечними стійкими тільки тоді, коли батьківський приклад висвітлює життєву дорогу молодого покоління.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)