Марина Цветаева дивна жінка. Її судьба була складної, трагичной і жорстокої. Якщо говорити про поетів-жінках, те, напевно, Марина Цветаева, як і Ганна Ахматова, належить до тих деяким російським поетам, яких будуть читати й у третім тисячоріччі. Цветаева своїм життям довела, що Горе – це не позор, а нещастя й гордість можуть іти поруч. І ще один великий урок: гарний майстер може відточити своє мастерство й удосконалити його, незважаючи на жахливі умови побуту.
Може бути, ніхто з російських письменників не був так принижений, як Мандельштам
Горобину Рубали Зорькою. Горобина – Доля Гірка. Марина Цветаева була нескінченно талановита. Один зі своїх нарисів вона назвала “Герой праці”.
Вона й сама була героєм праці й кожним своїм рядком, кожної мисллю затверджувала його велич і необхідність для человека-творца.
Вірші М. Цветаевой можна назвати сповіддю. Це своєрідний поетичний щоденник. Під кожним стихоутвором коштує дата: число, місяць, рік; кожне стихотворение розповідає
Поезія Цветаевой нагадує маленькі музикальние п’єси. Ранні вірші тяжіють до традици онно-класичного вірша. Зріла Цветаева – це кульсирующий, що раптово обривається ритм, уривчасті фрази.
За це пекло, За це марення Пішли мені сад На старість років. 1911 рік – щасливий рік у житті Марини Цветаевиття. Саме цього року в Криму вона знайомиться із Сірийгеем ефроном.
Йому, коханому чоловікові, другові, будуть посвящени кращі вірші про любов. Саме він надихав на створення прекрасних віршів про любов. Читаючи вірші Цветаевой, ми переживаємо разом з її героїнею, який не завжди везе в любові, але вона завжди залишається гордої, чесної, незалежної, як і сама Цветаева. Усе відаю – не переч!
Знову видюча – уже не коханка!
Де відступається Любов, Там підступає Смерть-Садівниця. Якщо сказати, що Цветаева любила чоловіка, це значить майже нічого не сказати: вона його боготворила. Лірика поетеси років революції й громадянської війни, когтак вона була вся поглинена очікуванням вести від Сергія ефрона, перейнята сумом і смутком. “Я вся закутана в сум, – писала вона. – Я живу сумом”.
В 1922 році Цветаева їде за кордон. Сімнадцять років еміграції виявилися лихом, нещастям, тугою. Ніщета, приниження, безправ’я оточили поетесу з усіх сторон. Її листи й вірші того років потрясають як глибиною отчаянья, так і силою надії, все-таки ніколи не поки щодала Цветаеву.
Всяк будинок мені далекий, всяк храм мені порожній, И однаково, і все єдино.
Але якщо по дорозі кущ Встає, особливо горобина… М. Цветаева належала до людей тої епохи, котораю була незвичайна сама по собі й робила незвичайними всіх, живучих у цей час. Поетеса була добре знагрудки з В. Брюсовим, М. Волошиним, В. Маяковським, Б. Пастернаком і іншими поетами. Їм вона присвячувала свої вірші.
Але особливою любов’ю перейняте стихоутвір, присвячений А. Блоку, з яким поетеса не зустрічалася, але присвятила йому цикл віршів. Ім’я твоє – птах у руці, Ім’я твоє – крижинка мовою. Одне-єдиний рух губ. Ім’я твоє – п’ять букв.
Все життя, починаючи з дитинства, М. Цветаева преклонялась перед генієм Пушкіна, якому присвятили свій перший вірш і створила цикл добутків “Вірші до Пушкіна”. Саме їй належать нариси “Мій Пушкін” і “Пушкін і Пугачов”. Для Цветаевой поезія – це таємниця, це чарівництво, це діалог поета з усім миром.
Тема любові, життя й смерті, творчості звучать як сповідь сильної дружинщини. Поет умирає – його поезія залишається.
Поезія Марини Цветаевой залишиться вічної. Пророцтво поетеси здійснилося: її віршам “настала своя черга”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)