1. Образи поета і юрби в ранніх віршах поета. 2. Вірша – “плювок в особу громадськості”. 3. “Щоб обов’язково була зірка!.. ” – романтика в ранній ліриці поета.
4. Маяковський – сатирик і лірик. Послухайте! Адже, якщо зірки запалюють – Значить – це кому-небудь потрібно?
В. В. Маяковський Із самого джерела свого творчого шляху В. В. Маяковському вдалося заявити про себе як про яскраве й незвичайне дарування. Йому призначено було стати на чолі самого непокірливого й бунтарського напрямку літератури – футуризму.
До
Ліричний герой всесильний, він може розтрощити основи Всесвіту.
Для цього добутку, як і для всього ранньої творчості,
Лермонтов бажає кинути суспільству, як рукавичку, “уїдливе слово”, але втримує його в собі.
Для Маяковського конфлікт поета і юрби має масштаб голосного й шумного скандалу. Вірш “Нате! ” містить більший виклик суспільству, чим попередні добутки.
Це вже не кинута рукавичка, а теперішній плювок в особу громадськості. Ліричний герой, що є одночасно й самим поетом, до крайності різань: він іменує себе “грубим гуном”, що дав доступ до “метелика поетиного серця”, юрба в нього – “стоглавая воша”. Однак навіть це положення може бути зруйновано волею художника: Я зарегочу й радісно плюну, Плюну в особу вам Я – безцінних слів розтринькувачів і марнотрат.
Однак і юрба настроєна рішуче: вона знаходить у собі сили протистояти волі поета, вона підсвідомо прагне до знищення занадто відмінного від її індивідуума. Прикладом такого повороту авторської думки служить вірш “От так я зробився собакою”. Ліричний герой випробовує найсильніший емоційний зрив, у нього більше не залишається терпіння, і єдиним способом захисту від агресивної юрби стає перетворення в таку ж негативну енергію, як і саме людське збіговисько: …юрба налягла, Величезна, Зла, Я встав рачки И загавкав: “Гав!
Гав! Гав! За завісою агресії й злості не видно найчастіше самого головного – щирої, чистої й тонкої душі поета У Маяковського небагато стихотворенийявно романтичної користі, але при цьому їхній вплив на читача своєю незвичайністю й непідробленістю почуттів не можна недооцінювати. На тлі гаданих теперішніми агресії й злості ліричного героя дивно звучить визнання, залишене в одній з поем: “Якщо б я поетом не був, я б став би звіздарем”.
Романтична душа поета, ніжна й ранима, старанно схована за маскою бунтаря, повною мірою проявляється в рідких, але від цього неймовірно коштовних зворушливих віршах поета.
Одним з них є добуток “Послухайте!”. Навіть у назві немає ні натяку на агресію або виклик – це прохання ліричного героя суспільству В основі добутку – “зоряна тема”, що є присутнім у лірику практично будь-якого великого поета. Однак у Маяковського ця тема здобуває несподіваний ракурс. Головний герой стурбований проблемою необхідності зірок, адже якщо їх не буде, людство приречене на “беззоряне борошно”.
Герой знаходить у собі сили в особі невідомого нам прохача ввірватися до бога й зажадати: “Щоб обов’язково була зірка!
” І тут він не боязкий прохач, а наполегливий візитер, що вимагає приналежне йому по праву.. Бог – творець вселеної, а Поет – її співак, і саме через призму його сприйняття міняється й світогляд читачів: “плевочки” на небі стають прекрасними перлинами… Зворушливий вірш залишає масу питань, один із яких – а чи буде почуті герой і чи буде виконана його вимога: Щоб щовечора На небі Загорявся Хоча б одна зірка.
Драма самітності й нерозуміння поета, почата віршем “Послухайте!
“, плавно знаходить ще більший розмах у добутку “Скрипка й трошки нервово”. Скрипка не просто музичний інструмент, до якого часто зверталися письменники й поети, це родинна Маяковському душачи Вона зворушливо розкривається перед незнайомої, вороже настроєною аудиторією. Ліричний герой, у вірші ототожнюється з автором, такий же: “теж репетує, а довести нічого не вміє”, як і скрипка.
Безглузда зовні ситуація має глибокий філософський зміст.
Навіть у ранній творчості Маяковського переплітаються два початки – сатира й тонка лірика. Перша проявляється в неприйнятті старих порядків, ворожнечі з юрбою й ненависті до великого, страшного міста. Сатира не може не обрушити свій гнів на тупих обивателів – бранців їжі й “раковин речей”.
Друга сторона душі поета – ніжна, ранима, глибоко захована, але прекрасна, що бачить зірки й уміє сприймати красу цього миру.
Самоіронічний вірш “Собі, улюбленому, присвячує ці рядки автор” незбагненним чином сполучить у собі обоє якості поета: Чотири. Важкі, як удар. “Кесарево кесареві – богові богово”. А такому, Як я, Тикнутися куди?
Де для мене уготовано лігвище? Згодом Маяковський знайде свою нішу, уставши на трибуну революції Однак такого надриву, драматичності, які протягають у добутках раннього етапу, різким і гаслам, що агітують, Маяковського-Революціонера буде сильно не вистачати
(1 votes, average: 5.00 out of 5)