1. Творчий шлях Гроссмана. 2. Основне завдання письменника, поставлене в романі “Життя й доля”. 3. Питання волі в романі.
Роман Василя Семеновича Гроссмана “Життя й доля” виходить за рамки тільки військової прози В основі цього добутку – спроба осмислити не стільки події військового років, скільки осмислити весь XX століття.
Те ж спостерігаємо ми й у багатьох інших добутках цього періоду, наприклад, у романі Б. Пастернаку “Доктор Живаго”, А. И. Солженицина “Червоне колесо”. Василь Гроссман до початку війни – уже
Військові події міняють його художній світогляд. В 1954 році Гроссман видає роман “За праву справу”. У ході роботи над цією книгою Гроссман пише, що дуже захоплено цим романом, що через дослідження історичного минулого усвідомлює те, що відбувається всовременности.
У романі “За праву справу” Гроссман виступає як типовий автор соцреализма, хоча й намагається вийти за його рамки. У цьому романі письменник ставить завдання зобразити
Але в новому романі автор уже виступає не як письменник соцреализма, а як письменник реалізму свого, гроссмановского. Доля роману трагична. “Життя й доля” був закінчений в 1962 році, але заборонений для публікації як книга прямо протилежна політичної лінії партії, а рукопис був арештований Гроссман же попадає в розряд неблагонадійних авторів. Він пише лист Хрущеву, що нічого не змінило, і своїм поверненням до читача роман зобов’язаний А. Д. Сахарову, Е. Г. Боннер, В. Н. Войновичу.
Так, в 1981 році роман став відомий за рубежем, а потім і в Росії.
У центрі роману – Сталінградська битва, але для письменника головним стає не зображення батальних сцен, а визначення основної причини перемоги в цій битві. Він доходить висновку, що цією причиною стала воля, прагнення людини кней. Звідси міркування письменника про те, наскільки вільна людина в XX столітті.
Письменник протиставляє волі людини насильство над особистістю, будь-яка несвобода людини сприймається як насильство. В умовах тотальної несвободи людина й держава виявляються на різних полюсах. У битві під Сталінграді перемагає не Радянська держава, а росіянин народ.
Держава виступає як інститут насильства, воно засновано на підпорядкуванні й страху.
Така держава не могла протистояти фашизму, тільки росіянин народ зміг це зробитися Фашизм у романі зображений не тільки як соціально-історичне явище, а як якась темна сила, що руйнує життя. Фашизм встановлює стосунки між людьми, засновані на страху й агресії. Досить згадати зустріч у таборі фашиста Лисса зі старим більшовиком Мостовским. Мостовской – революціонер, представник ленінської гвардії слухає міркування Лисса про те, чому повинен перемогти фашизм.
Він говорить, що людина є “ніщо в порівнянні з ідеєю”, ціль, якщо вона велика, не повинна оцінюватися з погляду критеріїв моралі й моральності.
Слухаючи його, Мостовской з жахом розуміє, що й сталинизм і фашизм засновані на загальні переконаннях Мостовский щиро вважав, що соціалізм – це воля, тому можна билопринести в жертву соціалізму багато чого, у тому числі теперішню волю. Тому Мостовской не був проти репресій в 1937 році. Тепер він розуміє, що й сталинизм і фашизм – це тоталітарні сходи, на чолі якої одна людина.
Цій системі служать такі люди, як Незручне, кат по своїй суті, що підписує величезні списки для відправлення в табори. Він, “ентузіаст 37 року”, здійснює лінію партії, виявляє уклонистов, відправляє їх у табори. Роман Гроссмана полицентричен, у нього безліч сюжетних ліній.
Але завжди в центрі практично кожного сюжету – питання волі людини Багато з людей легко погоджуються з обмеженням власної волі. Як тільки люди розуміють, що потрібно партії, державі, вони починають почувати себе в безпеці. Відразу після перемоги виникає суперечка перемігшого народу й перемігшої держави.
Після бою людин одержує волю, усвідомлює себе незалежною особистістю А після того, як він звільняє місто, що належить державі, починає знову діяти система страху. Влада обожнюється: “На все воля Сталіна”. До речі, вождя Гроссман зображує як стару хвору людину.
Гроссман пише про “єврейську тему”, про знищення цілого народу заради певної ідеї.
Для самого письменника характерний єврейський менталітет, відбитий у прагненні кинути біблійний погляд на події війни “Життя й доля” – поняття й близькі й у теж час далекі друг від друга. Життя – це воля, різноманіття, а доля – це те, що цю волю й це різноманіття структурирует. Тобто людина залежить у першу чергу від долі, воля людини обмежена владою долі. По Гроссману, доля веде людину, а в людини завжди є вибір, навіть якщо він щось не може не зробити, він має право не хотіти це робити Автор затверджує: “Життя пробивається через усе.
Сильніше несвободи може виявитися сама людина”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)