До Теми Петербурга зверталися багато поетів і письменники. У російській літературі це місто з моменту свого виникнення сприймалася не тільки як нова столиця, але Алл С о ч. Р У и як символ нової Росії, символ її майбутнього. Однак відношення до Петербурга в російській свідомості завжди було двоїстим.
Одні бачили в ньому гордий “град Петров”, інші – прокляте місто, що випадково виникло над водною безоднею всупереч стихії й розуму. А. С. Пушкін одним з перших показав суперечливий вигляд Петербурга, “міста пишного, міста бедного”.
За парадною пишністю Петербурга ховається холодний, жорстокий мир людського безправ’я. Місто байдуже до долі “маленької людини”. Ця думка одержала блискучий розвиток у творчості Н. В. Гоголя
Автор “Носа”, “Записок божевільного”, “Невського проспекту”, “Шинелі” створив художній образ столиці, у якому виражена соціальна й моральна суть міста. Гоголівський Петербург – місто злиденних чиновників, мастеровых, бідного люду – протистоїть
Вона не може сховати вбогості й трагізму життя більшої частини міста, жахливого вивороту столиці. “ПРО, не вірте цьому Невському проспекту!..
Усе обман, усе мрія, всі не те, чим здається!” – викликує Н. Гоголь. За зовнішньою нарядністю завжди чисто підметених тротуарів Невського проспекту, по якому рухаються низки карет і потоки щегольски виряджених перехожих, ховаються розбиті мрії, втрачені ілюзії, покалічені людські долі
Кінчає життя самогубством художник Пискарев, що не витримав зіткнення з реальним Петербургом. У місті, де цінуються тільки багатства й чини, де тріумфує самовдоволена вульгарність, гине талант ще одного художника – Чарткова, що розтратив впустую свій великий дарунок, що проміняв натхнення на гаманець, туго набитий монетами. Але враждебнее всього ставиться Петербург до “маленької людини”.
В “Записках божевільного” Н. Гоголь словами одного зі знедолених героїв, чиновника Поприщина, розкриває суперечливість і несправедливість суспільного устрою: “Усе, що є кращого на світі, усе дістається або камер-юнкерам, або генералам”. Атмосфера байдужності й жорстокості зводить Поприщина з розуму. Але його свідомість настільки перекручена помилковими цінностями Петербурга, що у своїх хворобливих мріях він бачить себе таким же, як ті, із чиєї вини доводиться страждати бідним чиновникам.
Поприщин сам хоче розпоряджатися людськими життями, прагне потрапити в ранг тих, кому “усе дозволено”.
Його збуджений розум народжує образ Фердинанда VIII, з яким герой ототожнює себе. Не менш драматична доля іншого петербурзького жителя – Акакия Акакиевича Башмачкина, “вічного титулярного радника”, у якому безглузда канцелярська служба вбила всяку живу думку. Єдина мета його життя – нова шинель
Він думає про неї, як інша людина – про любов, про сім’ю. Заради її герой іде на позбавлення й напівголодне існування. Не було людини счастливее Акакия Акакиевича, коли кравець приніс йому шинель
Але радість виявилася недовгою: уночі його ограбували. Ніхто з навколишніх не приймає участі в нещасливому чиновнику. Дарма шукає допомоги Башмач-Кин і в “значної особи”. Самотній, відкинутий усіма, доведений до розпачу, він умирає від застуди
Причина його хвороби не холод петербурзької зими, а, скоріше, людська байдужість. Злочинна безсердечність проявляє Петербург і до капітана Копейкину. Суспільство виявилося черствим і бездушним стосовно героя Вітчизняної війни 1812 року, інвалідові, що втратився всіх засобів до існування. Петербург Н. В. Гоголя – це місто, у якому фантастичн і реальне перебувають у нерозривній єдності
Тут можливі самі незвичайні події. Зниклий ніс майора Ковальова живе власним життям і до того ж має більше високого чина, чим його хазяїн. Усе зрушено у світі. Усюди панує хаос, валять звичні подання про добро й зло, головним достоїнством стає не честь, а чин.
Місто здатне принизити людини до того рівня, коли він уже перестає зауважувати ступінь свого падіння. Пирогів залишається самовдоволеним, не бентежачись пороттям, улаштованої йому за залицяння
В. Бєлінський писав: “Пискарев і Пирогов – який контраст!.. ПРО, який зміст схований у цьому контрасті! І яка дія робить цей контраст!
Пискарев і Пирогов, один у могилі, іншої – задоволений і щасливий, навіть після невдалого залицяння й жахливих побоїв!” Такий Петербург, місто “хрестів і зірок”: кращі гинуть, вульгарн і обмежені процвітають. Дуже точно помічає А. Герцен одну важливу особливість північної столиці: “У долі Петербурга є щось трагічне, похмуре, величне”.
Ця думка приходить на розум при знайомстві з добутками Н. В. Гоголя
(2 votes, average: 3.00 out of 5)