Василь Семенович Стефаник – неперевершений майстер соціально-психологічної новели. Л їм ям В. Стефаника в українську прозу входить така манера письма, яка характеризувалася пошуками в передачі наЙтонших, найскладніших почуттів душі людини. Письменник художньо осмислював певні сторони психіки людини, з різних точок зору говорив кількома голосами від себе, від імені інших персонажів твору.
Новеліст майстерно передає переживання особистості через експресивність мовлення. Тому В. Стефаника називають експресіоністом у мистецтві слова.
Біографічні
14 травня 1871 р. – народився Василь Семенович Стефаник в с. Русів (тепер Снятинсь-кого району Івано-Франківської області).
Навчався три роки в рідному селі, три роки – у Снятині.
З 1883 р. – навчався в Коломийській гімназії, відкрив в рідному селі читальню, організував вшанування пам’яті Т. Шевченка, входив до таємного гуртка гімназистів, брав участь У Громадському радикальному русі, публікував статті у львівському журналі “Народ”. За активну діяльність Стефаника було виключено з гімназії.
Навчання продовжив у Дрогобицькій гімназії, де познайомився з І. Франком.
З
З 1897 р. новели Стефаника з’являються в чернівецькій газеті “Праця”, львівському журналі “Літературно-науковий вісник”.
1899 р. збірка новел “Синя книжечка”.
1900 р, “Камінний хрест”.
1901 р. “Дорога”,
1904 р. одружився, жив у с. Стецевій поблизу Русова, займався хліборобством. Стефаника обрали депутатом віденського парламенту.
1910 р. – разом з дружиною і трьома синами переїхав до рідного села.
1914 р. – смерть дружини, початок війни дають новий поштовх для Творчості (новели “Діточа пригода”, “Вона – земля”, “Марія”, “Сини” відбивають трагічне лихоліття, гострі проблеми національної долі українського народу).
1926 р. збірка “Земля”, до якої увійшли новели, написані після 1914 р.
1926 1927 рр. у Києві та Львові відзначають 30-річчя літературної діяльності В. Стефаника.
В останні роки життя часто хворів.
7 грудня 1936 р. В. Стефаник помер. Огляд творчості
Василь Стефаник казав, що у своїх новелах він показав радісне життя рідного народу, страшне” В Ньому, передав свої болі, “горіючи, і кров зі сльозами мішалася”.
“Новина”
Новела увійшла до збірки творів “Синя книжечка” (1899) і стала одним з найхарактерніших зразків української соціально-психологічної новели саме стефаниківського типу, Визначальні риси твору: драматична загостреність конфлікту, психологізм у розкритті внутрішнього світу людини, лірична схвильованість, акцентування характерної деталі, надзвичайна стислість зображення; особливістю композиції є порушецня усталених форм побудови твору (починається із розв’язки); побудована на основі реальних подій, що сталися в одному українському селі.
Тема – убивство батьком-удівцем своєї дитини через відсутність змоги прогодувати її.
Персонажі новели: Гриць Летючий, його малолітні доньки – Гандзя й Доця.
Зміст: На початку твору автор ставить читача перед фактом, що Гриць Летючий утопив свою меншу малолітню доньку Доцю в річці Прут. Далі письменник головну увагу зосере джує на психологічному вмотивуванні дій Гриця. Сюжет новели оснований на показі тих змін, що відбуваються в психиці селянина.
Герой твору страждав два роки, не міг як слід доглянути за малолітніми дітьми, і ніхто не допомагав йому в біді, сім’я жила в голоді й холоді.
“Камінний Хрест”
За жанровими ознаками – Оповідання, але за аналогією до багатьох інших творів письменника його вважають новелою.
Історія написання: Написано під враженнями від масової еміграції галицького селянства за кордон.
Ідейно-художній зміст
Письменник вказував на причини еміграції, зумовленої соціальною несправедливістю, неосвіченістю безправних селян.
Тема: Прощання Івана Дідуха Із сусідами у зв’язку з його виїздом до Америки. Письменник уважно досліджує суспільні процеси, які змусили хлібороба залишити рідну землю.
Композиція
Експозиція – перший розділ, що знайомить читача з долею Івана Дідуха (працював виснажливо на кам’янистому горбі, що дістався у спадщину; героя прозвали Іваном Переламаним через те. що праця зігнула його в дугу).
// – VII Розділи – епізоди сповіді героя перед сусідами за своє життя. Усі монологи Івана (як засіб індивідуалізації персонажа) обертаються навколо образу горба, на якому встановив на пам’ять землякам камінний хрест з вибитими іменами.
Образ камінного хреста Символ страдницької долі селянина, який усе життя гірко працював на землі і все одно змушений її залишати, бо вона не спроможна його прогодувати.
“Марія” (1916)
Новела присвячена світлій пам’яті Івана Франка. У ній роздуми В. Стефаника про долю народу, його складні шляхи до визволення з-під колоніального гніту. У творі виведено образ селянки, трьох синів якої забрала світова Війна, що впродовж кількох років несла смерть мирному населенню Галичини.
У новелі увага приділяється зображенню психологічних переживань матері з приводу вчинків, ставлення до подій (коли йшлося про найсвятіше – Україну, мати вмовляла синів залишитися з нею; героїня осмислює, що вона цим образила дітей). Стефаник передає відчуття патріотичного піднесення галицької молоді, процес становлення національної самосвідомості матері-селянки.
“Сини (1922)
У новелі передано горе старого батька Максима, який благословив обох своїх синів на боротьбу за ідеали України і втратив їх назавжди.
Письменник передає переживання героя через спогади тих днів, коли сини йшли воювати. Батько звертався до старшого сина Андрія; “Сину, та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло; він дужий, най вас обох закопаю у ту нашу землю, аби воріг з цего коріня її не віторгав у свій бік”,
Автор акцентує увагу на громадянському подвигу саможертовності батька, який втратив і дружину, і обох своїх синів.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)