Тема дисгармонії, доведеної до абсурду через втручання людини в закони розвитку суспільства, із блискучою майстерністю й талантом розкрита Михайлом Булгаковим у повісті “Собаче серце”. Ця ідея реалізується письменником в алегоричній формі:, невигадливий, добродушний пес Кулька перетворюється в незначну й агресивну людиноподібну істоту. Саме цей експеримент професора Преображенський і покладений в основу повести. Професор Преображенський, літній уже людина, живе в прекрасній упорядкованій квартирі.
Геніальний хірург займається
Вічно голодний бідолашний пес Кулька по-своєму не дурно. Він оцінює побут, вдачі, характери Москви часів непу з її численними магазинами, трактирами на Мясніцькой “з підмножиною на підлозі, злими прикажчиками, які ненавидять собак”, “де грали на гармошці й пахнуло сосисками”. Спостерігаючи життя вулиці, воно робить умовиводи: “Двірники із всіх пролетарів
Побачивши Пилипа Пилиповича Преображенський, Кулька розуміє: “Він розумової праці людинО…”, “цей не стане пинать ногою”. І от професор робить головну справу свого життя – унікальну операцію: він пересаджує псові Кульці гіпофіз людини від чоловіка, що подерся за кілька годин до операції. Людина цей – Клим Петрович Чугункин, двадцяти восьми років, судився три рази. “Професія – гра на балалайці по трактирах. Маленького росту, погано складний.
Печінка розширена (алкоголь).
Причина смерті – удар ножем у серце в пивний”. У результаті операції з’явилася потворна, примітивна істота, що цілком успадкувало “пролетарську” сутність свого “предка”. Булгаков так описує його зовнішність: “Людина маленького росту й несимпатичної зовнішності. Волосся в нього на голові росли тверді… Чоло вражало своєю малою височиною.
Майже безпосередньо над чорними ниточками брів починалася густа головна щітка”. Перші вимовлені їм слова були лайка, перше виразне слово: “буржуї”. З появою цієї людиноподібної істоти життя професора Преображенського і мешканців його будинку стає сущим пеклом.
Він улаштовує дикі погроми у квартирі, ганяється (по своїй собачій сутності) за котами, улаштовує потоп… Всі мешканці професорської квартири в повній розгубленості, про прийом пацієнтів навіть мовлення бути не може. “Людина у дверей мутнуватими очима поглядав на професора й курила цигарку, посипаючи манишку попелом…” Хазяїн будинку обурюється: “Недокурки на підлогу не кидати – у сотий раз прошу. Щоб я більше не чув жодного лайливого словО. У квартирі не плювати! Із Зиной усякі розмови припинити.
Вона скаржиться, що ви в темряві її підстерігаєте. Дивитеся!” Кульок же говорить йому у відповідь: “Щось ви мене, папаша, боляче утесняете… Що ви мені жити не даєте?” “Зненацька з’явилася… лабораторне” істота вимагає привласнити йому “спадкоємну” прізвище Кульок, а ім’я він собі вибирає – Поліграф Полиграфович. Ледь зробившись якоюсь подобою людини, Кульок наглеет прямо на очах. Він жадає від хазяїна квартири документ про проживання, упевнений, що в цьому йому допоможе домком, що захищає “інтереси трудового елемента”.
В особі голови домкома Швондера він відразу знаходить союзника.
Саме він, Швондер, вимагає видачі документа Шарикову, затверджуючи, що документ найважливіша річ на світі: “Я не можу допустити перебування в будинку бездокументного мешканця, так ще не взятого на військовий облік міліцією. А раптом війна з імперіалістичними хижаками?” Незабаром Кульок пред’являє хазяїнові квартири “папір від Швондера”, відповідно до якої йому покладається в професорській квартирі житлова площа в 16 квадратних метрів. Швондер також постачає Шарикова “науковою” літературою, дає йому на “вивчення” переписку Энгельса з Каутским.
Людиноподібна істота не схвалює ні того, ні іншого автора: “А те пишуть, пишуть… Конгрес, німці якісь…” Висновок він робить один: “Треба все поділити”. Причому він навіть знає, як це зробити. “Так який отут спосіб, – відповідає Кульок на питання Борменталя, – справа не хитре.
А те що ж: один у сімох кімнатах розселився, штанів у нього сорок пара, а іншої шляється, у бур’янистих ящиках їжа шукає”.
Поліграф Полиграфович швидко знаходить собі місце в суспільстві, де “хто був нічим, той стане всім”. Швондер улаштовує його завідувачем підвідділом очищення міста від бродячих тварин. І от він з’являється перед здивованим професором і Борменталем “у шкіряній куртці із чужого плеча, у шкіряних же потертих штанях і високих англійських чобітках”. По всій квартирі розноситься сморід, на що Кульок зауважує: “Ну, що Ж, пахне… відомо: за фахом. Учора котів душили-душили…” Нас уже не дивує, що він узявся за переслідування бродячих собак і кішок, незважаючи на те, що сам учора належав до їхнього числО.
Послідовно “розвиваючись”, він пише донос-пасквіль на свого творця – професора Преображенський. Ша-Рикову далека совість і мораль. У нього відсутні нормальні людські якості. Їм рухає лише підлість, ненависть, злість…
У повісті професорові вдалося зворотне перетворення Шарикова у тварина.
Але в реальному житті шарикови перемогли, вони виявилися живучими. Саме тому ми говоримо сьогодні про таке явище, як шариковщина. В основі цього соціального шару – самовпевнені, нахабні, переконані у своїй уседозволеності, напівписьменні люди (якщо вони взагалі гідні звання людей).
Цей новий соціальний клас став опорою тоталітарної держави, у якому заохочувалися доноси, просто сірість. Войовнича посередність – от основа шариковщини. У повісті Кульок знову перетворюється в собаку, а в житті він пройшов довгий і, як йому здавалося, славний шлях, і в тридцяті – п’ятидесяті роки продовжуючи труїти людей, як колись, по роду служби, – бродячих котів і собак.
Собаче серце в сполучнику з людським розумом – головна погроза нашого часу. Саме тому повість, написана на початку століття, залишається актуальної й у наші дні, служить попередженням прийдешнім поколінням.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)