За спогадами багатьох сучасників, письменник – дотепний, майстерний співрозмовник, завжди викликав сміх своїми оповіданнями. Очевидно, йому були відомі вертепні вистави, згадаймо в “Енеїді”: “Він дожидавсь тоді вертела…” Слід нагадати, що вертепний театр існував на Україні не тільки у першій половині XIX століття, але й у другій половині. В усякому разі, Котляревський любив театр і сам брав участь в аматорських виставах, зокрема, в будинку – Лобанова-Ростовського, чудово виконуючи ролі в комедіях Я. Княжніна “Сбитенщик”,
Ще і 813 року, коли Котляревський їздив до Петербурга, вій, за дорученням Я. Лобанова-Ростовського, власноручно переписав II грудня текст п’єси І. Крилова “Трумф” (“Подщипа”) 74. Згодом вона була поставлена на сцені Полтавського театру 75.
Заслуговує на увагу інтерес Котляревського саме до цієї п’єси Крилова. Гротескно-сатиричні образи німецького принца Трумфа, який сватає царівну Подщипу, російського князя Слюняя, нареченого Подщипи, царя Ва-кули, гофмаршала В акули – Дурдурана закрили п’єсі дорогу до сцени імператорського
Поставлено її лише на домашньому театрі опального павловського вельможі князя С. Голіцина в с. Казацькому. В авторизованому списку М. Лобанова п’єса зветься “Подщипа, шуто-тра-гедія в двух действиях, в стихах”. Котляревський скопіював п’єсу, очевидно, за іншим списком, про що передусім свідчить назва “Трумф, трагедия в 2-х действиях”. Відомо, що сам Крилов грав у цій п’єсі. Революційні події 1905 року видобули її з забуття й під назвою “Трумф” п’єса поставлена 1910 року.
Знаменно, що п’єса в стилі народної буфонади користувалась успіхом і після Великої Жовтневої революції.
Відомо, що під Новий, 1816 рік відбулась аматорська вистава п’єси “Трумф” силами вихованців Котляревського.
Мандрівники, які відвідували Полтаву, зазначали, що в ній на початку минулого століття не було театрів, не було навіть клубів. Під час дворянських виборів улаштовували бали. Про це писав мандрівник князь К – Шали-ков, який відвідав Полтаву під час виборів 1804 року і побував на чотирьох балах. Розважались дворяни, гуляючи в карти, переважно в “банк”, який Котляревський називав “курочкою”. Коли губернатором став Я – Лоба-нов-Ростовський, у Полтаві збудовано приміщення театру, що проіснувало до 1852 року. Існувала й трупа.
Про історію цього театру небагато відомостей. Мандрівник І. Долгорукий відвідав Полтаву 1810 року, але виставу Полтавського театру побачив тільки в Кременчуку, куди трупа прибула па гастролі під час ярмарку. Ось його враження: “Ми взяли квитки й пішли. Сьогодні для здихаючої ярмарки давали “Міщанина у дворянстві” – чудова і всім відома фарса.
Шкода! (…). Двох акторів нема, які одним наріччям говорили: хто по-російському, хто по-черкаському, хто по-малоросійському, інші по-польському – мішанина мов! Жодної взаємності в загальній увазі: один говорить, другий, відвертаючись, шепоче про себе свою роль, щоб не забути того, що слід” 7б.
Князь М. Рєпнін, подивившись виставу в Харкові (1818), запросив до Полтави харківську трупу І. Ф. Штей-на. За спогадами Абрама Щепкіна (брата Михайла), можемо відновити картину організації тодішнього Полтавського театру. Він називає склад трупи: ГІ. Барсов, І. Угаров, М. Щепкін, Нальотов, Медведєв, Климов, Го-роденський та ін.
Серед жінок: Т. Пряженківська, М. Со-рокіна, Медведєва, Бистрова, Постиикова та ін.; репертуар театру: комедія “Богатопов в деревне, или Сюрприз самому себе”, “Роман на большой дороге” М. Загоскіна; комедія “Полубарские затеи”, “Ломоносов, или Рекрут-стихотворец”, опера-водевіль “Казак-стихотворец”, “Любовная почта” О. Шаховського, “Притворная неверность” О. Грибоєдова й М. Хмельницького, комедія “Ябеда” В. Капніста; “Недоросль” Д. Фонвізіна, “Хвастун” Я. Княжніна, комічна опера “Мельник, колдун, обманщик и сват” О. Аблесимова, “Школа злословия” Р. Шеріда-иа, “Пурсоньяк” Мольєра, “Севільський цирюльник” Россіні, “Ненависть к людям и раскаяние”, “Уездньїй городок” А. Коцебу, “Подложньш клад, или Опасно под-слушивать у дверей” Гофмана, кілька перекладних п’єс маловідомих авторів і кілька п’єс, авторство яких не розкрито.
Режисером театру був П. Барсов, помічниками М. Щепкін і Городенський. Головним директором, висловлюючись сучасним терміном,- художнім керівником, як свідчить А. Щепкін, був І. Котляревський, а О. Імберг – адміністратором, хоча не раз доводилось і Котляревському займатись господарськими справами, коли Імберг виїжджав з Полтави. Про це свідчить лист письменника до М. Рєпніна, коли його, очевидно, не було в Полтаві: “…Чекаючи дозволу про поїздку до Чернігова, я звелів лагодити екіпажі театральні.
Збори по театру тут такі малі, що платню за вересень ще не всім акторам видано. Одного вечора до театру прийшли тільки чотири глядачі, внеску зробили 14 крб., і я змушений був відмовити у виставі. Тепер у нас і погода чудова, хоч із холодним вітром; що ж буде з нашим театром, коли зробиться негода?..”
А. Імберг пригадував подробиці заснування театру: “На руїнах одного урядового будинку влаштовано театр, досить зручний і місткий. Тим часом запропонована була й передплата на абонемент лож і крісел як серед міських мешканців, так і околишніх дворян. Таким чином склалася сума, хоча на перший погляд і незначна, але з допомогою від князя М. Г. Рєпніна,- достатня, щоб влаштувати, найняти досить хороший оркестр поміщика Маркова і всім акторам призначити хоч яку-небудь постійну платню”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)