В ієрархії “Дела” Канді Касторовіч Т. належить до категорії “Сили”. Колезький радник, наближене особа Варравіна – правителя справ всього відомства, Т. – важливий персонаж в армії антихриста, “обклав” всю християнську землю. Автор моделює образ як динамічний характер, в основі якого не літературні норми, а соціальні ролі. Т. – уособлення “нової” Росії, нової моралі, вираз нігілістичного світогляду. Т. – людина, здатна на все (“з мертвого зняв би шкуру”), готовий на будь-який злочин, але фатально невдачливий.
Його
Т. жалюгідний у своїй гидоти, він не людина, а тінь. Автор створює оригінальний образ маленької людини, одержимого соціальної мімікрією, готового за гріш продати душу дияволу. У сюжетному просторі існує лінія зовнішнього життя Т., виставленої напоказ: пристойна людина, одягнений бездоганно, завсідник італійської опери і т. д. І інша, справжнє життя – “в засідці”.
Зовні благополучний Т. – бідний, одержимий злобою і заздрістю. Вже в “Ділі” закладено мотив удаваності і міражність цього образу. Автор вказує
У своєму підпільному свідомості він збудував “позитивну” програму життя, в центрі якої – законність хабарі і “капкана”. І раптом на наших очах вся будова зруйновано, розвалилося, як картковий будиночок.
Його обдурили! Який пафос у фінальному монолозі “Дела”: хабарник, негідник, провокатор волає до справедливості, до закону, співчуття. Він піднімається до патетики у захисті своїх перекручених цінностей і цілей (пор. фінальний монолог Іхарева в “Гравцях” Гоголя).
Образ Т. підсилює звучання есхатологічних мотивів драматурга. У “Смерті…” вони набувають особливого символічний лад. З цим персонажем (не тільки сюжет-но, але й ідеологічно) пов’язані теми антихриста, кінця світу, диявола, вовкулака. У просторі двох п’єс образ Т. будується як низка нескінченних перетворень, перевдягань, зміни ролей, ликів.
Підміна зовнішності, документів, долі – метафора знищення особистості. Перетворення нікчеми Т. перед власним труною в ліберала, законника, гуманіста, крокуючого “попереду прогресу”, – свідоцтво руйнування істинних роціальних орієнтирів. (Не випадково спочатку Т. носив прізвище Хлєстаков.) Він – лялька, муляж, духовний труп. Т., спраглий іншого життя, який прославляє солодкість помсти майже як романтичний герой (на чому й будується інтрига “Смерті…”), до кінця залишиться “огидної жабою”, “отруйною гадиною”. З пожадливістю чинить підлості, Т. назавжди залишиться переможеним.
Але парадокс Сухово-Кобиліна полягає в тому, що в постійній трансформації Т. його сила і життєстійкість. Загине Муромський, а з ним добро, справедливість, правда, – Т. залишиться жити та управляти справами в російській державі.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)