Кожна національна література має свою, скажімо так, центральну постать. Звісно, протягом сторіч чи навіть тисячоліть існування літератури в кожній країні народилося багато видатних поетів і прозаїків, драматургів та філософів, творчість яких є національним та світовим здобутком, які залишаються в житті народу назавжди, а їхні твори цитуються і перечитуються ще багато віків. Але серед цих видатних мислителів та літераторів завжди виділяється постать, велич таланту якої виходить за межі мистецтва: ця людина стає духовним наставником, символом
У російській літературі таким поетом є, мабуть, О. Пушкін, у польській – А. Міцкевич… В українській літературі та культурі національним поетом, беззаперечно, став Т. Шевченко.
Тарас Шевченко народився і жив у непрості для України часи, коли її народ потерпав від кріпацтва, а сама країна – від принизливої імперської політики. Тяжка доля випала талановитому юнакові. Сам Шевченко народився в кріпацькій родині, зазнав гоніння та заслань, тяжких поворотів долі, але через все своє життя він проніс свій талант, палке серце та віру в краще майбуття.
Чому саме Т. Шевченко став символом України,
Закоріненість в історії, палке переживання подій сьогодення та погляд у майбуття – такою має бути справжня людина, таким був і Тарас Шевченко. Явища, які оточували поета, не залишали ііого байдужим: вийшовши з кріпацької родини, він не міг спокійно дивитися на страждання людей, найбільшою його мрією було скасування кріпацтва. Прикро, що це сталося вже після смерті поета…
Але цінність творчості Шевченка, як на мене, не тільки у відображенні історичних чи соціальних подій: адже доба кріпаччини вже минулась, історія посідає важливе, але ж не центральне місце в житті українців, – виходить, ще щось приваблює сучасних читачів? Колись я познайомився з інтимною лірикою та щоденниками Шевченка. Мені стало прикро, що багато хто знає цього поета тільки за його історичними творами, як “борця проти соціальної несправедливості”… Це звичайно важливо, але ж це лише один бік Шевченкового таланту.
Його інтимна лірика настільки глибока, шо кохання, яке бринить у кожному слові поезій Т. Шевченка, здається нам позачасовим, вічним, а самі тексти – якби ми не знали дати їх написання – можна було б цілком прийняти за написані у XXІ сторіччі… Думки і почуття поета, які він висловлює в своїх щоденниках, глибокі та непрості, більшість із них не втратила своєї актуальності: хіба можуть втратити актуальність роздуми про облаштування держави та справедливий суспільний лад, про стосунки між людьми, про цінність людського життя? Ці проблеми й досі є нерозв’язаними! (Бо вони стануть нецікавими тільки годі, коли ми житимемо в ідеальному світі, в ідеальному суспільстві, в ідеальній державі…)
Тарас Шевченко – насправді національний поет, як казали колись, – “велетень духу”… Народ давно визнав його як духовного батька нації. Мені прикро, що багато хто з сучасних українців досі не відкрив для себе справжнього Шевченка: глибокого філософа, тонкого лірика. Усі ми маємо неупереджено подивитись на цю геніальну постать, дозволити собі побачити в його творах нове, досі невідкрите нами.
Тоді ми відчуємо, шо Тарас Шевченко є дивовижним літератором та філософом, а його твори, окрім звичних для нас “соціальних проблем XІX століття”, містять стільки мудрості та глибини, що можуть стати “підручником життя” навіть для сучасної людини.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)