ІСАІЯ. ГЛАВА 35 (ПОДРАЖАНІЄ) Радуйся, ниво неполитая! Радуйся, земле, не повитая Квітчастим злаком!
Розпустись, Рожевим крином процвіти! І процвітеш, позеленієш,
Мов Іорданові святії Луги зелені, береги! І честь Кармілова і слава
Ліванова, а не лукава, Тебе укриє дорогим Золототканим, хитрошитим, Добром та волею підбитим, Святим омофором своїм.
І люди темнії, незрячі, Дива господнії побачать. І спочинуть невольничі
Утомлені руки, І коліна одпочинуть, Кайданами куті! Радуйтеся, вбогодухі, Не лякайтесь дива, – Се бог судить, визволяє
Вас, убогих. І воздає Злодіям за злая! Тоді, як, господи, святай На землю правда прилетить Хоч на годиночку спочить…
Незрячі прбзрять, а кривії, Мов сарна з гаю, помайнують. Німим отверзуться уста; Прорветься слово, як вода, І дебрь-пустиня неполита, Зцілющою водою вмита,
Прокинеться; і потечуть Веселі ріки, а озера Кругом гаями поростуть, Веселим птаством оживуть.
Оживуть степи, озера, І не верстовії, А вольнії, широкії Скрізь шляхи святії Простеляться: і не найдуть Шляхів тих владики,
А раби тими шляхами, Без гвалту і крику, Позіходяться докупи, Раді та веселі.
І пустиню опанують Веселії села. 25 березня 1859