Тарас Шевченко – Подражаніє ІІ псалму

Подражаніє 11 псалму Мій боже милий, як то мало Святих людей на світі стало. Один на другого кують Кайдани в серці. А словами, Медоточивими устами Цілуються і часу ждуть, Чи швидко брата в домовині З гостей на цвинтар понесуть? А ти, о господи єдиний, Скуєш лукавії уста, Язик отой велеречивий, Мовлявший: “Ми не суєта!

І возвеличимо на диво І розум наш, і наш язик… Та й де той пан, що нам закаже І думать так, і говорить?” “Воскресну я! – той пан вам скаже. Воскресну нині!

Ради їх, Людей закованих моїх, Убогих, нищих… Возвеличу Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово. І пониче, Неначе стоптана трава, І думка ваша, і слова”.

Неначе срібло куте, бите І семикрати перелите Огнем в горнилі,- словеса Твої, о господи, такії. Розкинь же їх, твої святиє, По всій землі. І чудесам Твоїм увірують на світі Твої малі убогі діти! 1859, 15 лютого,


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)
Тарас Шевченко – Подражаніє ІІ псалму