Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого 1814 р. в с Моринці Звенигородського повіту на Київщині у сім’ї селян-кріпаків. Рано втратив батьків, наймитував. Був зарахований до складу панських служників і 1829 р. відправлений до Вільна. З початку 30-х рр. жив у Петербурзі.
Навесні 1838 р. за сприяння К. Брюллова, В. Жуковського та ін. Шевченко був звільнений з кріпацтва. Упродовж 1838-1845 рр. навчався в академії художеств у Петербурзі. Пізніше переїхав в Україну, працював співробітником Археографічної комісії в Києві.
Навесні 1847 р. Шевченко був
Лише раз після заслання у 1859 р. відвідав Україну. Помер Шевченко 26 лютого 1861 р. у Петербурзі. У травні того ж року відбулося перепоховання поета на Чернечій горі поблизу Канева.
Перші літературні спроби Шевченка припали на 1837 р. 1840 р. побачила світ його дебютна збірка під назвою “Кобзар”. Назва збірки (кобзар – народний співець, частіше сліпий виконавець пісень та дум під акомпанемент кобзи або бандури) є знаком романтичного самовизначення
Пов’язані з переживанням самотності (“Тече вода в синє море…”, “Тяжко-важко в світі жити…”), туги за батьківщиною (“Думи мої, думи мої”). У ранніх баладах “Причинна”, “Тополя”, “Утоплена” автор поєднує мотиви розлуки, нещасливого кохання, родинного злочину з міфологічним мотивом метаморфози: доведена до відчаю людина знаходить спосіб альтернативного існування, зливаючись з природою, перетворюючись на русалку або рослину. Історична тема у творчості раннього Шевченка обмежена XVII – XVIII ст. – драматичним етапом української минувшини, що пов’язаний з боротьбою проти зовнішньої експансії, національними та соціальними рухами. У поемах “Тарасова ніч”, “Іван Підкова”, “Гамалія” Шевченко звертається до різних епізодів козацької історії.
У поемі “Гайдамаки” автор осмислює причини й наслідки Коліївщини – повстання українського народу проти національного та релігійного гноблення. Окреме місце у творчості Шевченка посідає тема жіночої недолі, до якої він уперше звернувся в поемі “Катерина”. У ранній творчості Шевченка майстерно поєднується літературна та фольклорна образність.
Поет звертається до української міфології, широко використовує у своїх творах народну символіку.
Характер Шевченкової поезії відчутно змінюється, коли він 1843 р. відвідує Україну, а в 1845 р. переселяється туди на постійне проживання. Безпосередні враження від української дійсності та спілкування з читачами вносять помітні корективи в його поетичний світогляд. У творчості Шевченка посилюються антиколоніальні та антимонархічні мотиви.
Автор у поезіях 1843-1845 рр. (цей етап частіше визначають як період “трьох літ”) еволюціонує від стилізованого народного поета-кобзаря до образу поета-пророка. У Шевченкових творах постає образ України, що являє собою не провінцію Російської імперії, а окрему спільноту з власною героїчною історією та національною самосвідомістю. Поет визначає характер стосунків України з імперією, висміюючи й пародіюючи російські державні інституції в поемі “Сон”.
Світ імперії трактується поетом як репресивний, негуманний та в принципі ворожий людській природі. У поемі “Великий льох”
Шевченко надає містеріального значення історичним трагедіям українського народу. Він змальовує російську монархію як втілення зла, а найменші прояви співробітництва з нею – як непростиме потурання цьому злу. У поемі “Кавказ” автор, характеризуючи Росію як зловісну тюрму народів, наголошує на неприпустимості будь-яких проявів колоніалізму.
Програмово звучить Шевченкове послання до українців “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланїє”. Закликаючи до національної єдності, автор наводить низку аргументів та саркастичних зауважень, звернених до збіднілих духом співвітчизників.
У 1847 р. Шевченко був заарештований і після нетривалого ув’язнення відправлений на заслання. Згідно з вироком, йому заборонялося писати й малювати. Перебуваючи у в’язниці, поет створив ряд переважно ліричних творів, на основі яких пізніше уклав цикл “В казематі”. Більшість творів циклу тематично пов’язана з Україною.
У них знайшов втілення емоційний стан ув’язненого поета.
Перші роки заслання Шевченко провів в Орській фортеці у віддаленому регіоні Російської імперії. Незважаючи на заборону, продовжував писати вірші. Кількість створеного ним за три роки заслання набагато більша, ніж за всі інші періоди життя. У Шевченковій творчості цього періоду переважають ліричні поезії.
У них автор прагне по-новому осмислити своє покликання, болісно відгукується на втрату зв’язків зі звичним середовищем, висловлює тугу за рідним краєм, звертається до дитячих спогадів, із сумом переживає самотність. Попри непоодинокі вияви сумнівів у доцільності обраного поетичного шляху та певне розчарування в дієвості поетичного слова, у цілому поетичні твори Шевченка представляють сильну особистість, яка критично переосмислює своє попереднє життя, але не впадає у відчай під тиском репресій. На засланні увагу поета привертають такі персонажі українського життя та історії, героїзм яких виявляється
У стоїчному сприйнятті ударів долі. У поемі “Іржавець” Шевченко співчутливо відгукується про заручника обставин гетьмана Івана Мазепу та запорожців, що стали жертвами погромів, влаштованих російським військом. У поемі “Чернець” зразком патріота постає козацький полковник Семен Палій. Автор поетизує образ гетьмана Дорошенка в поемі “Заступила чорна хмара”.
Подібні персонажі змальовані письменником у поемах “Варнак”, “Якби тобі довелося”, “Меж скалами, неначе злодій”, “Москалева криниця”. Автор приходить до нового типу героя – народного праведника, героїзм якого полягає у прощенні ворогів та діяльній проповіді добра. Справжньою катастрофою став для Шевченка арешт 1850 р., який зумовив наступне майже семилітнє поетичне мовчання. Його відправили на нове місце заслання – до Ново-петровського укріплення, що на узбережжі Каспійського моря.
Лише 1857 р., перед самим звільненням, Шевченко відновив свою поетичну діяльність.
Твори Шевченка, написані після заслання, загалом розвивають традиційні для поета теми. У цей період антимонархічний та антиколоніальний мотиви він нерідко розкриває через наслідування біблійних пророків (“Ісаія. Глава 35”, “Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19”, “Осія. Глава XIV”).
Шевченків вірш відчутно втрачає зв’язок з фольклорною поетикою й наближається до чітких рядків біблійних пророцтв і псалмів. Автор то вибухає ненавистю до кривавих царів-тиранів, то поетизує страдників і праведників, пророкуючи оновлення народного життя. Окреме місце серед творів Шевченка, написаних після заслання, посідає його інтимна лірика.
Вона відбиває почуття поета, пов’язані з намірами влаштувати родинне життя, розкриває його болюче переживання самотності.
Значення Шевченка в українській історії важко переоцінити. Його творча спадщина відіграла ключову роль у становленні нової української літератури. Вона й досі лишається важливим духовним компонентом українського національного життя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)