У романі “Наш резидент у Гавані” Грін зображує безсторонній портрет англійської розвідувальної служби, з якої він був особисто знаком. Стурбована розвитком революційних подій на Кубі, англійська розвідка намагається створити там агентурну сітку. Її представник Готорн вербує як агента мирного обивателя, продавця пилососів Вормолда, що мріє лише про те, щоб назбирати грошей на придане дочки, що він виховує без матері, і вернутися в Англію. Проте, ставши агентом під номером 59200/5, він змушений якось виправдувати це звання й одержувати аванси.
Під
З розвідки його, звичайно, проганяють, зберігаючи веселу міну при поганій грі: “И вони все-таки дають мені КБИ (орден Кавалера Британської Імперії)?” – з подивом запитує Беатрису Волмолд.
Романи “Комедіанти” і “Почесний консул”, а серед пізніх – “Капітан і ворог” відобразили неприйняття Гріном диктаторських режимів у країнах Латинської Америки. В “Комедіантах” це режим Дювалье на Гаїті, підтримуваний за допомогою воєнізованої поліції тонтон-макутов, – режим, проти якого активно виступають не тільки комуністи (наприклад, Мажено), а й люди з більше помірними поглядами
В “Почесному консулі” – це режим Стреснера в Парагваї. Чарли Фортнум, літній, нешкідливий і цілком аполітична людина, почесний консул Великобританії в одній з губерній Аргентини, став заручником групи людей, які домагаються звільнення десяти в’язнів режиму в Парагваї. У цій ситуації він починає усвідомлювати те, що відбувається. На його очах парашутисти полковника Переса, прихильника Огреснера, убивають Едуарда Иларра, обвинувачуючи в цьому католицького священика Риваса, що очолює групу опозиціонерів. В особі Риваса Грін зображує типу, що значно відрізняється від “питущого падре”, – він уже не задовольняється словом, а бере в руки зброя, щоб з його допомогою захищати свої позиції.
Вернувшись додому, до дружини, що змінювала йому з Илларом і вагітна від нього, що прозрів Чарли Фортнум, знаючи про це, особисто пропонує Кларі назвати майбутньої дитини ім’ям батька. Цей ще непороджена дитина, паросток, що ще не пробилася крізь грунт, символізує ту гілочку надії, то довіра до майбутнього, що повсякчас висвітлює зсередини романи Гріна
У своїх книгах Грін віддає належну повагу людям героїчного характеру. Складну психологію подвійного агента він розкриває в романі “Людський фактор”. Герой його Моріс Касл, виявившись під погрозою викриття й арешту, проявляє неабияку силу волі, щоб утекти самому й вивести з-під удару дружину й сина.
У фіналі роману він уже в цілковитій безпеці, у Москві. Разом з тим книжка Гріна “Знайомство з генералом” є фактично біографією державного й військового діяча Панами О. Торрихоса (1929-1981), що боровся за незалежність проти експансіоністської політики США.
Але, можливо, найбільш дивної з останніх книг Гріна є його “іспанський роман” “Монсеньйор Кихот”. У цьому романі начебто оживає ситуація безсмертного роману М. де Сервантеса. Монсеньйор Кихот, старий єпископ з Ламанчи й переможений на останніх виборах мер селища Ель Тобосо комуніст Санкас, якого єпископ уперто називає Санчо, мандрують по дорогах Іспанії в пошуках правди й справедливості на старій машині, названої “Росинантом”. При цьому вони запекло сперечаються один з одним, у чомусь явно маючи розбіжності, а в чомусь знаходячи загальну думку. Обстріляні жандармами, які здалися їм злочинцями, вони обоє поранені, – новоявлений Дон Кихот умирає на руках свого вірного Санчо.
Цим романом Грін ще раз підтвердив свою відданість традиції великої англійської літератури, у якій тема донкіхотства як дивацької личини добра є однієї з лейтмотивів: вона веде свій початок від авторів XVIII ст. – Г. Филдинга, Т. Дж. Смолетта, Л. Керма – через XIX сторіччя, через диккенсовские персонажі, до сторіччя XX, до романів, п’єсам і віршам Д. Голсуорсі з їх кихоточными алюзіями й до самого Гріна
(1 votes, average: 5.00 out of 5)