Сюжет, герої, тематика поеми Некрасова “Кому на Русі жити добре”

Зображення післяреформеної Росії. Некрасов писав поему протягом двадцяти років, збираючи матеріал для неї “по слівцю”. Поема надзвичайно широко охоплює народне життя. Некрасов хотів зобразити в ній всі соціальні шари: від селянина до царя.

Але, на жаль, поема так і не була закінчена – перешкодила смерть поета. Головна проблема, головне питання добутку вже ясно видний у заголовку “Кому на Русі жити добре” – це проблема щастя

Поема Некрасова “Кому на Русі жити добре” починається з питання: “У якому році – розраховуй,

у якій землі – угадуй”. Але не важко зрозуміти, про який період говорить Некрасов. Поет має на увазі реформу 1861 року, по якій “звільнили” селян, а ті, не маючи своєї землі, потрапили в ще більшу кабалу

Через всю поему проходить думка про неможливість так жити далі, про важку селянську частку, про селянське руйнування. Цей мотив голодного життя селянства, якого “туга-лихо змучило” звучить із особою силою в пісні, названої Некрасовим “Голодна”. Поет не зм’якшує фарб, показуючи вбогість, брутальність вдач, релігійні забобони й пияцтво в селянському побуті

Положення народу із граничною

виразністю рисується назвою тих місць, звідки родом селяни-правдошукачі: повіт Терпигорєв, Пустопорожня волость, села Заплатово, Дирявино, Разутово, Знобишино, Горелово, Неелово. У поемі дуже яскраво зображене безрадісне, безправне, голодне життя народу. “Мужицьке щастя, – з гіркотою викликує поет, – діряве з латками, горбате з мозолями!” Як і колись, селяни – люди “досита не едавшие, що несолоно сьорбали”. Змінилося тільки те, що “тепер їх замість пана бити буде волостной”.

З неприхованим співчуттям ставиться автор до тих селянам, які не миряться зі своїм голодним безправним існуванням. На відміну від миру визискувачів і моральних виродків, холопів начебто Якова, Гліба, Сидора, Іпата кращі із селян у поемі зберегли справжню людяність, здатність до самопожертви, щиросердечна шляхетність. Це Матрена Тимофіївна, богатир Савелій, Яким Нагой, Єрмил Гирин, Агап Петров, староста Улас, сім правдошукачів і інших.

У кожного з них своє завдання в житті, своя причина “шукати правду”, але всі вони разом свідчать про те, що селянська Русь уже пробудилася, ожила. Правдошукачам бачиться таке щастя для російського народу:

Не треба мені ні срібла,

Ні золота, а дай Господь,

Щоб землякам моїм

И кожному селянинові

Жилося привільно, весело

На всій святій Русі!

У Якимові Нагом представлений своєрідний характер народного правдолюбця, селянського “праведника”. Яким живе тим же працьовитим злидарським життям, як і все селянство. Але він відрізняється непокірливою вдачею. Яким чесний трудівник з більшим почуттям собственною достоїнства.

Яким і розумний, він прекрасно розуміє, чому селянин так убого, так погано живе. Це йому належать такі слова:

У кожного селянина

Душу, що хмара чорна,

Гнівна, грізна – і треба б

Громам гриміти оттудова,

Кривавим лити дощам,

А все вином кінчається

Примітний і Єрмил Гирин. Грамотний мужик, він служив писарем, прославився на всю округу справедливістю, розумом і безкорисливою відданістю народу. Зразковим старостою показав себе Єрмил, коли народ вибрав його на цю посаду. Однак Некрасов не робить із нього ідеального праведника. Єрмил, пошкодувавши свого молодшого брата, призначає в рекрути сина Власьевни, а потім у пориві каяття ледве не кінчає життя самогубством. Історія Єрмила завершується сумно.

Він посаджений у в’язницю за свій виступ під час бунту. Образ Єрмила свідчить про духовні сили, що таяться в російському народі, багатстві моральних якостей селянства

Але лише в главі “Савелій – богатир святорусский” селянський протест перетворюється в бунт, що завершується вбивством гнобителя. Правда, розправа з німцем-керуючим носить поки стихійний характер, але така була дійсність кріпосного суспільства. Селянські бунти виникали стихійно як відповідь на жорстокі утиски селян поміщиками й керуючими їх маєтків

Не лагідному й покірні близькі поетові, а непокірливі й сміливі бунтарі, такі як Савелій, “богатир святорусский”, Яким Нагой, чиє поводження говорить про пробудження свідомості селянства, про протест, що накипає, його проти гноблення

Некрасов писав про пригноблений народ своєї країни із гнівом і болем. Але поет зумів помітити “іскру приховану” могутніх внутрішніх сил, закладених у народі, і дивився вперед з надією й вірою:

Рать піднімається

Незлічима,

Сила в ній позначиться

Незламна

Селянська тема в поемі невичерпна, багатогранна, вся образна система поеми присвячена темі розкриття селянського щастя. У цьому зв’язку можна згадати й “щасливу” селянку Корчагіну Матрену Тимофіївну, прозвану за особливе везіння “губернаторшею”, і людей холопського звання, наприклад, “холопа зразкового Якова вірного”, що таки помститися своєму кривднику-панові-кривдникові, і роботящих селян із глави “Мізинок”, які змушені ламати комедію перед старим князем Утятиним, причиняючись, що не було скасування кріпосного права, і багато інших образів поеми

Поема Н. А. Некрасова “Кому на Русі жити добре” створена в останній період життя поета (1863-1876 р.). Ідейний задум поеми позначений уже в її заголовку, а потім повторюється в тексті: кому на Русі жити добре

Головне місце в поемі займає положення російського селянина при кріпосному праві й після “звільнення”. Про сутності царського маніфесту поет говорить словами народу: “Добра ти, царська грамота, так не про нас ти писана”. Поет торкнувся злободенних проблем свого часу, засудив рабство й гноблення, оспівав волелюбним, талановитим, сильний духом російський народ.

Картини народного життя написані з епічною широтою, і це надає право назвати поему енциклопедією російського життя того часу. Малюючи численні образи селян, різні характери, він ділить героїв як би на два табори: рабів і борців. Уже в пролозі ми знайомимо із селянами-правдошукачами.

Живуть вони в селах: Заплатово, Дирявино, Разутово, Знобишино, Горелово, Неелово, Неурожайка. Їх поєднує бідність, невибагливість, бажання знайти щасливого на Русі. Подорожуючи, селяни зустрічаються з різними людьми, дають їм оцінку, визначають своє відношення до попа, до поміщика, до селянської реформи, до селян. Вислухавши оповідання попа про його “щастя”, одержавши раду довідатися про щастя поміщика, селяни відрізали:

Ти мимо їх, поміщиків!

Відомі нам вони!

Правдошукачі не задовольняються дворянським словом, їм потрібно “слово християнське”.

Дай слово християнське!

Дворянське з побранкою,

З поштовхом так із зуботичиною,

Те непридатно нам

Вони мають почуття власного достоїнства. У главі “Щасливі” сердито проводжають дячка, двірського, расхваставшегося холопським положенням: “Провалюй!” Співчувають страшній повісті солдата й говорять йому:

На, випивай, служивенький!

З тобою й сперечатися нема чого:

Ти щасливий – слова немає.

Правдошукачі працьовиті, завжди прагнуть допомогти іншим. Почувши від селянки, що не вистачає робочих рук забрати хліб вчасно, мужики пропонують:

А ми на що, кума

Давай серпи! Всі семеро

Як станемо завтра, до вечора

Все жито твою зіжнемо!

Так само охоче допомагають косити траву селянам Безграмотної губернії:

Як зуби сголоду.

Працює в кожного

Моторна рука

Однак більш повно Некрасов розкриває образи селян-борців, які не плазують перед панами, не упокорюються зі своїм рабським положенням. У страшній убогості живе Яким Нагой із села Босово. Він до смерті працює, рятується під бороною від жари й дощу. Груди впала; як втиснений Живіт; в очей, у рота Закруту, як тріщини На висохлій землі…Читаючи опис особи селянина, ми розуміємо, що Яким, все життя томлячись на сірому, марному шматочку, і сам став, як земля.

Яким визнає, що більша частина його праці привласнюється “пайовиками”, які не трудяться, а живуть на праці таких же, як він, селян. Працюєш один, А ледве робота кінчена, Дивися, коштують три пайовики: Бог, цар і пан! Все своє довге життя Яким трудилося, випробував багато позбавлень, голодував, побував у в’язниці й, “як липочка обдертий, повернувся він на батьківщину”.

Але все-таки він знаходить у собі сили створити хоч якийсь побут, якусь красу. Яким прикрашає свою хату картинками, любить і вживає влучне слово, мовлення його повна прислів’їв і приказок

Яким – образ селянина нового типу, сільського пролетаря, що побував у відхожому промислі. І його голос – голос самих рішучих селян. У кожного селянина Душу що хмара чорна – Гнівна, гроза – і треба б Громам гриміти оттудова, Кривавим лити дощам…З більшим співчуттям ставиться письменник до свого героя Єрмилові Гирину, сільському старості, справедливому, чесному, розумному, котрий, за словами селян, У сім років мирської копієчки Під ніготь не затис, У сім років не торкнув правого, Не попустив винному, Душею не покривив…Один тільки раз Єрмил надійшов не по совісті, віддавши сина баби Власьевни замість свого брата в армію. Каючись, він намагався повіситися.

На думку селян, Єрмил мав усе для щастя: спокій, гроші, пошана, але його пошана особливий, не куплений “ні грішми, ні страхом: строгої правдою, розумом і добротою”.