Схарактеризуйте дитячі образи в романі Ч. Діккенса “Пригоди Олівера Твіста”. Визначте художні особливості твору.
Особливе зацікавлення прозаїка дитячим і юнацьким віком було викликане його власними переживаннями, його розумінням обездоленого дитинства і співчуттям йому, розумінням того, що становище дитини відображає стан сім’ї в цілому.
Ч. Діккенс у дитинстві пройшов через важкі випробування. З дванадцяти років він мусив працювати на фабриці, утримувати себе і допомагати сім’ї. Творчий успіх приніс йому достаток, та
Тема знедоленого дитинства є головною в романах “Пригоди Олівера Твіста”, “Ніколас Нікльбі”, “Антикварна крамничка” та посідає одне з чільних місць у циклі “Різдвяні повісті”, у романах “Домбі і син”, “Девід Копперфілд”, “Великі сподівання”.
Чи не вперше про безрадісне дитинство в англійській літературі написав Дефо в романі “Молль Флендерс”. Ч. Діккенс, услід за ним, підняв цю проблему в своїй творчості. І не лише підняв, але й добився певних результатів у
У романі “Пригоди Олівера Твіста” тема самотності дитини в несправедливому світі розкривається одночасно засобами “роману виховання” і авантюрно-пригодницького роману, в які вкладено соціальний зміст. Головний герой, безрідний сирота і вихованець робітного будинку, вижив лише на диво. Спочатку лікар та п’яна доглядачка залишили на ніч новонароджене дитя у холодній кімнаті, потім на ньому випробувала свою “філософську систему” місіс Ман, відома тим, що з кожних десяти її вихованців виживало лише двоє.
В робітному будинку починається життя сироти Олівера Твіста, одного з тих, хто випробував на собі всю тяжкість перебування в притулку для бідняків. В 1834 році в Англії був виданий “закон про бідняків”, і з’явилися робітні будинки, які рекламувалися буржуазією, як цілком врегульовані благодійні установи для престарілих робітників і дітей-сиріт. Ч. Діккенс безпощадно викрив цю легенду, розповівши в романі про те, що являли собою робітні будинки в дійсності.
Туди запроторювали бідняків, які зверталися за підтримкою; суворий режим, установлений в робітних будинках, мало в чому відрізнявся від тюремного; не випадково в народі влучно прозвали “бастиліями для бідних” і боялися їх: попасти туди означало загинути.
В центрі уваги твору передусім трагедія дітей, що животіють у робітному будинку, керівництво якого вважає їх – особливо хворих – порушниками закону про бідних, нікчемними ледарями чи невдячними тварюками. В другому розділі роману постає колективний образ таких “малих порушників”, які “вовтузилися цілий день на підлозі, не потерпаючи від надміру харчів та одежі”. З гірким гумором, за яким відчувається глибоке обурення, автор розповідає про страшні методи їхнього “виховання”.
Серед Оліверових товаришів по нещастю вирізняється доведений голодом мало не до божевілля хлопець, який змушує наляканих дітей просити добавки каші. Контрастом цій спробі протесту є змальований з особливою сумною ніжністю “живий мрець” Дік. Попри всі сентиментально-мелодраматичні мотиви цього образу, в ньому розкривається типова для тих часів доля маленької жертви робітного дому.
Глибину й сміливість діккенського документально обгрунтованого викриття буржуазної легенди про ці нібито добре впорядковані філантропічні установи для старих і дітей важко переоцінити.
У робітному будинку діти дичавіли від голоду, були, як з гіркотою пише Ч. Діккенс, жертвами “системи віроломства й облуди”. Ласкаве слово чи погляд не зігріли його дитинства, зате палиця парафіяльного сторожа Бамбла часто гуляла на плечах дев’ятирічної дитини, яка мала вигляд шестирічної. На кожному етапі життя Олівера до зустрічі з містером Браунлоу хлопця використовують як засіб наживи. Хлопця обкрадають, змушують працювати, годуючи вишуканими стравами, що ними “погребував би собака”, змушують чинити злочини чи бути їх співучасником.
Зведений брат Монкс (Едуард Ліфорд) ненавидить Олівера і чужими руками штовхає його до в’язниці у гонитві за спадщиною.
Олівер проходить через поневіряння та приниження, в яких має зробити свідомий вибір між добром і злом, знайти свій, а не нав’язаний, шлях у житті. У ньому чутливому і м’якосердечному хлопчині живе могутня сила нескореного духу, яка рятує його від смерті у робітному домі. Олівер чи не єдиний, хто, нехай з намови товаришів, наважується бунтувати, твердо відстоюючи право мати повноцінний обід. Остаточно до свідомого вибору між добром і злом він приходить у притоні Феджіна, звідки пробує втекти.
Маленьке добро беззахисне, але вміє з кулаками відстояти честь своєї матері, лупцюючи старшого і сильнішого Ноя Клейпола. Лише випадок зашкодив йому підняти тривогу під час пограбування Сайксом дому Мейлі.
Отой стрижень характеру дозволяє йому уникнути долі маленького Діка, який засох у пустелі людського егоїзму і грошового інтересу. Містер Браунлоу та родина Мейлі допомогли хлопчині: урятували його від злочинців, повернули сироті ім’я та спадщину. Злидні не озлобили Олівера. Він прощає братові усі його підступні дії і щедро ділиться спадщиною.
Він переповнений почуттями щирої вдячності до своїх рятівників. В другій частині книги сюжетна лінія Олівера розчиняється у світі добра, образ набуває мелодраматичних і сентиментальних рис. В цілому можна сказати, що образ Олівера не лише сентиментальний, а й ідеалізований: світ зла не заплямував чистоту його душі.
Ч. Діккенс писав про дітей, керуючись потребою змінити і покращити умови їхнього життя, праці, освіти, виховання – з надією і впевненістю, що правдивим, викривальним і надихаючим словом можна всьому цьому зарадити.
Нерідко очима дітей Ч. Діккенс дивиться на світ, на різні сфери соціального життя, на людей і природу і судити про все мірою їхнього душевного стану, згорьованого і радісного, впливаючи на читача цілим комплексом почуттів, що переживає герой і співпереживає автор.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)