ШАРЛЬ БОДЛЕР (1821-1867)
ТРАГІЧНА СКЛАДНІСТЬ І СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ СВІТОГЛЯДУ ТА ЕСТЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ ШАРЛЯ БОДЛЕРА
Своєрідність поезії Бодлера
Літератури романтизму – це література незвичайного, непересічного героя та незвичайної, непересічної ситуації. Звертаючись до почуттів читача, вона все ж таки утворює певний кордон між ним і літературним твором: усе ніби за склом – водночас і близько, і далеко. Дуже часто сюжети романтичних творів (наприклад, “східні поеми” Байрона) були далекі від реальності, а внутрішній світ ліричного
Романтики творили свій власний світ, а читач був не частиною цього світу, а його спостерігачем.
Зовсім інший світ і герой у Бодлера. З одного боку, романтична особистість, душа якої – “гроби, кладовища похмурі”, “надтріснута”:
Що моє серце? Бруд, пристанище облуди,
Колись – палац, тепер – запльована корчма…
“Сповідь”. Переклад Д. Павличка
З іншого боку, цей персонаж дуже нагадує не літературного героя, а реальну людину, яка живе в реальному “зболеному, закутому світі”, “в багні шукаючи краси”. Це, як уже відзначалося,
Не звідав ще ніхто глибин твоїх, людино!
О море, і твоїх не звідано скарбниць!
Нікому не дасте дійти до таємниць,
Що їх бережете так ревно й безупинно.
“Людина і море”. Переклад Д. Павличка
Чи не є ліричний герой Бодлера предтечею дисгармонійної особистості XX ст.? Адже він – плоть від плоті дисгармонійного життя, і його оточують як “земні міазми”, так і “шлях до вічності – ці небеса вгорі”.
Проте небо для ліричного героя Бодлера – нездоланна перешкода, що нагадує якщо не пекло, то принаймні в’язницю:
…Вгорі – стіна, важке склепіння, стеля,
Що здушує, гнітить, як темне підземелля,
А поруч – маскарад і буфонадна бридь;
О небо! Покришка на казані, в котрому
То затихаючи, то з гуркотали грому
Все людство клопітне клекоче і кипить.
“Покришка”. Переклад Д. Павличка
Якщо ми попросимо пересічну людину зобразити пекло, то найімовірніше побачимо на малюнку величезний казан, у якому киплять душі грішників. А в Бодлера цей пекельний казан – світ людей, а покришка, яка не дає стражденній душі врятуватися від
Кари, – небо… А що ж тоді пекло? Де воно? Скрізь. Яке воно?
Невже не дуже страшне для героя Бодлера?
А в сяйві – Пекло постає,
Де серце тішиться моє.
І йому залишається “не смерть і небуття, а пекло й лютий біль” (подібні мотиви очищення через страждання, хоча й в іншій художній системі, ми вже визначали в романі Ф. Достоєвського “Злочин і кара”: “Страждання й біль завжди обов’язкові для широкої свідомості й глибокого серця”). Хіба нашого героя може втішити тільки лютий біль? Невже в цьому вихід?
Що заспокоїть “зболене серце”?
Я добре знаю: біль – єдине благородство,
Яке не прогризуть ні пекло, ні земля…
“Благословення”. Переклад Д. Павличка
І тоді “ангел будиться в гидкій душі помалу”, а краса “долає зло і творить чудеса”. Зрештою, не так уже й важливо, що несе із собою краса, уже саме існування її може зробити людину щасливою:
Красо небачена! Чудовна ти і вбога,
Мене твоя брехня, як те вино, п’янить,
Твій жах і біль – моя всолода і тривога,
Твоя гірка сльоза – моя щаслива мить!
“Маска”. Переклад Д. Павличка
Природа Краси, як і природа людини, у Бодлера двоїста і зрештою веде до спасіння:
Заради мене ви любіть лише Прекрасне,
Я – Ангел-захисник від ницості і зла,
Мадонна й Муза я, і сяйво непогасне!
“Що цього вечора, моя душе убога…”
Проте якщо краса врятує світ, то що може врятувати її саму? Тільки мистецтво. Бодлеру був близький ним же перефразований афоризм давньогрецького лікаря й філософа Гіппократа “Життя коротке, мистецтво – вічне” (“Vita brevis, ars – longa”). Цю тезу він доводить досить несподівано, навіть шокуюче, у вже згаданому вірші “Падло”:
Так, моя королево, вам прийдеться гнити
Після таїнств останніх, страшних,
Під травою, під цвітом рясним пліснявіти
Між кісток спопелілих, бридких…
Герой упевнений, що тільки мистецтво здатне врятувати “божественну форму і суть”. Тільки “споглядання прекрасного – це двобій, у якому наляканий митець ридає перед поразкою своєю”.
А як же бути з моральністю, позитивістською спрямованістю мистецтва, його виховним потенціалом?
За Бодлером, мистецтво – “свідоцтво єдине про достойність людини” чи (в іншому перекладі) “роду людського достоїнство й могуть”, і саме воно виконує роль духовного маяка. У критичних статтях поет виступав проти прямолінійного моралізаторства в мистецтві: “…справжній твір мистецтва не має потреби в звинувачувальній промові”, моральним є те, що правдиве. Він вважає, що мистецтво, яке викривляє життя, навіть із найблагороднішими намірами, – шкідливе, а першочерговим завданням поезії є “пізнання зображуваного з метою його повного й правдивого вираження” (Д.
Наливайко). Виходячи з цих засад, ми можемо говорити про реалізм віршів Бодлера. До речі, на суді його, як і Флобера, у цьому звинувачували.
У статтях Бодлер вимагав від поетів звернутися до актуальних, сучасних тем і проблем, щоб творити нову сучасну літературу. Французькоюmodem означає новітній, сучасний. Тому й нову літературу, яка сформувалася під впливом творчості Бодлера, назвали модерністською. Його вірш “Відповідності” став своєрідним маніфестом символістів.
Близьким символістам був і погляд Бодлера на поета як на медіума, посередника між природою та людиною, якому відкриваються “взаємного зв’язку невидимі закони”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)