Саме від початку ХІХ ст. культура й Література різних країн світу дають змогу впевнено говорити про них як про процес (культурний і літературний), адже вони чимдалі повніше саме так усвідомлюються їхніми творцями. Зрозуміло, що, з одного боку, світовий художній процес від його витоків ніколи не був якимось “унісонним”, буквальним повторенням етапів розвитку мистецтва, тим більше в масштабах усього світу. Проте, з іншого – не був він і простим механічним поєднанням ізольованих одне від одного, замкнених у собі локальних явищ.
Адже
У ХІХ ст. тривав розквіт музики, роль якої в культурному процесі епохи була надзвичайно великою. Абстрагуючись від прямого зображення життєвих явищ, вона спроможна викликати цілісність і почуттєву конкретність переживань, причому в різномовних аудиторіях. У музиці закладена естетична потенційна можливість емоційно впливати на внутрішній
У ХІХ ст. Музика дала людству таких талановитих музикантів, як Л. ван Бетховен, Ф. Шуберт, Р. Вагнер, Ф. Шопен, Дж. Россіні, Дж. Верді, Ж. Бізе, Г. Берліоз, П. Чайковський, М. Мусоргський.
В Україні Микола Лисенко започаткував національну композиторську школу, а наприкінці століття створив знамениті опери ” Тарас Бульба ” (1890) і ” Наталка Полтавка ” (1899).
З-поміж просторових мистецтв у ХІХ ст. переважає живопис. У творах художників-реалістів життєві Теми постають візуально конкретизованими, соціальна проблематика – унаочненою. Особливо плідним стає станковий живопис, значення якого своєрідно наближається до художньо-естетичної ролі роману в літературі, здатного широко й детально зображувати явища та події конкретного життя людини й суспільства.
Однак необхідно наголосити, що в ХІХ ст. у системі мистецтв центральне місце належить художній літературі.
Насамкінець, саме на початку ХІХ ст. “остаточно складається загальне розуміння мистецтва як системи взаємопов’язаних мистецтв… А центральне місце в цій системі посідає література” (Д. Наливайко).
Так, романтизм спочатку досяг розквіту в Німеччині, а вже звідти поширився на Францію. Отже, періоди його домінування в цих двох сусідніх країнах не збігаються. По-третє, літературні напрями часто “заходять” один в інший або в різні мистецькі епохи. Наприклад, класицизм, романтизм і реалізм співіснували як у першій третині ХІХ ст. (т. зв. доба романтизму), так і в другій третині (т. зв. доба реалізму) і навіть у третій його третині (т. зв. доба раннього модернізму).
Звичайно, представлені вони були в різних пропорціях: у першому випадку переважав романтизм, а реалізм щойно зароджувався; у другому – домінував реалізм, а романтизм неначе “відійшов на периферію”, але водночас дав значні мистецькі шедеври.
Отже, за дещо “гастрономічним”, але вельми влучним висловлюванням відомого філолога Густава Шпета, ці епохи відрізняються як два різновиди бутербродів: “масло із сиром” (романтизм із реалізмом) і “сир із маслом” (реалізм із романтизмом). І якщо під час такого “співіснування” домінував романтизм, то ця доба – за переважаючим, домінуючим (але не єдиним!), напрямом – називалася “добою романтизму”, якщо ж переважав (проте водночас не був єдиним) реалізм, – то “добою реалізму”.
З усіх цих причин варто підкреслити, що чергування літературних епох відбувалося не за схемою – “коли закінчився романтизм, тоді розпочався реалізм”, а за схемою – “в конкретний період співіснували романтизм і реалізм, але домінував романтизм (або реалізм)”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)