Він – зневірений в науці та житті старий вчений-енцеклопедист, на межі самогубства, але зустрічається з потойбічними силами, злим духом Мефістофелем, і знаходить нове життя.
Якщо головна ідея народного Фауста полягає у застереженні від антихристиянської та аморальної поведінки людини, яка запродалася дияволу, то Гетівський спрямований на створення постаті людини, яка є уособленням найважливіших світоглядних тез та внутрішніх суперечностей просвітницької ідеології.
Дійсно, з одного боку Фауст уособлює ідеал просвітницьких уявлень
На відміну від учених-схоластів, знаючих життя лише з книжок, він хоче втілити свої прагнення в життя, зробити процес пізнання інструментом перетворення світу, що, зрештою, служило б суспільному благу.
Суспільне благо, як кінцева істина, що визначає сенс існування людської особистості, головна думка, до якої приходить Фауст, і яку він проголошує в останньому своєму монолозі.
З іншого боку образу Фауста притаманний скепсис
Гете не ідеалізує Фауста. Авторові імпонує велич духовних прагнень героя, але він бачить і його помилки. Тому Фауста часто називають своєрідним двійником Гете.
Фауст уособлює всі сумніви й пошуки думки та мрії, які хвилювали Гете.