Структура – “ЛЮДСЬКА КОМЕДІЯ”: ТВОРЧА ІСТОРІЯ, СТРУКТУРА ТА ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ

ОНОРЕ де БАЛЬЗАК (1799-1850)

“ЛЮДСЬКА КОМЕДІЯ”: ТВОРЧА ІСТОРІЯ, СТРУКТУРА ТА ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ

Структура

“Людська комедія” складається з трьох частин, кожну з яких Бальзак не випадково назвав етюдами, адже французьке слово “etude”дослівно означає “вивчення”. Така назва підрозділів цього грандіозного літературного витвору може розцінюватися як ще одне нагадування про прагнення автора до наукової систематизації художнього матеріалу.

Частини епопеї називаються так: “Етюди про звичаї”, “Філософські

етюди” й “Аналітичні етюди”. Центральне місце в ній мають “Етюди про звичаї”, у яких письменник виокремив сцени приватного, провінційного, паризького, політичного, військового й сільського життя. Такий розподіл матеріалу подібний до систематизації фактів у наукових розвідках.

Звісно, ця схема мала умовний характер, і деякі твори переходили з одного розділу в інший. Відповідно до схеми Бальзак розмістив свої романи так (названі найважливіші твори):

1. “Етюди про звичаї”.

Сцени приватного життя: “Дім кішки, що грає в м’яч”, “Бал у Со”, “Подружня згода”, “Побічна сім’я”,

“Вендета”, “Гобсек”, “Силует жінки”, “Тридцятирічна жінка”, “Полковник Шабер”, “Покинута жінка”, “Батько Горіо”, “Шлюбний контракт”, “Обідня безбожника”, “Дочка Єви”, “Беатриса”, “Перші кроки в житті”.

Сцени провінційного життя: “Євгенія Гранде”, “Уславлений Годіссар”, “Провінційна муза”, “Стара діва”, “П’єретта”, “Життя холостяка”, “Втрачені ілюзії”.

Сцени паризького життя: “Історія тринадцяти”, “Фачино Кане”, “Історія величі та падіння Цезаря Біротто”, “Банкірський дім Нусінгена”, “Ділова людина”, “Принц богеми”, “Блиск і злидні куртизанок”, “Таємниці княгині де Кадиньян”, “Кузина Бетта”, “Кузен Понс”.

Сцени політичного життя: “Зворотний бік сучасної історії”, “Темна справа”, “Епізоди доби терору”.

Сцени військового життя: “Шуани”, “Пристрасть у пустелі”.

Сцени сільського життя: “Сільський лікар”, “Сільський священик”, “Селяни”.

2. “Філософські етюди”.

“Шагренева шкіра”, “Прощений Мельмот”, “Невідомий шедевр”, “Гамбара”, “Массимилла Доні”, “Прокляте дитя”, “У пошуках абсолюту”, “Марани”, “Прощай”, “Кат”, “Драма на березі моря”, “Червоний готель”, “Еліксир довголіття”.

3. “Аналітичні етюди”.

“Фізіологія шлюбу”, “Дрібні знегоди подружнього життя”.

Отже, згідно з планом 1834 p., у майбутній епопеї мали бути три великі частини, подібні до трьох ярусів колосальної піраміди, які піднімаються один над одним.

Фундамент піраміди – “Етюди про звичаї”, у яких Бальзак хотів зобразити французьке життя в усіх його проявах і деталях, “як воно є”. “Тут, – наголошував він, – вигадані факти не знайдуть місця…”, оскільки буде описане “лише те, що відбувається всюди”.

Другий ярус – “Філософські етюди”, оскільки “після наслідків треба показати причини”, після “огляду суспільства” необхідно “винести йому вирок”.

І нарешті, третій – “Аналітичні етюди”, де “мають бути визначені витоки речей”. “Звичаї, – продовжує Бальзак, – це спектакль, причини – це лаштунки й механізми сцени. У міру того, як твір досягає висот думки, він, немов спіраль, стискується й ущільнюється. Якщо для “Етюдів про звичаї” знадобиться двадцять чотири томи, то для “Філософських етюдів” потрібно буде всього п’ятнадцять, а для “Аналітичних етюдів” – лише дев’ять”.

Творіння, подібного до “Людської комедії”, у світовій літературі ще не було. Це розумів і сам Бальзак: “Набравшись терпіння й мужності, я, можливо, доведу до кінця книгу про Францію XIX ст., книгу’, на відсутність якої ми всі ремствуємо і якої, на жаль, не залишили нам про свою цивілізацію ані Рим, ані Афіни, ані Мемфіс, ані Персія, ані Індія”. Отже, письменник добре усвідомлював значення свого твору у всесвітньо-історичному масштабі.

Для створення грандіозного літературного полотна Бальзак вважав базовим принципом об’єктивність: “Істориком мало стати французьке суспільство, мені ж залишалося лише бути його секретарем”. Водночас автор “Людської комедії” – це не такий собі безсторонній стенографіст звичаїв: “Суть письменника і те, що робить його письменником і, не побоюся сказати, прирівнює його до державного діяча, а можливо, і ставить вище за нього, – це певна точка зору на людські справи, повна вірність принципам”. Тож не дивно, що “Людська комедія” має конкретну ідейну основу, яка змінювалася разом з естетичними принципами й уподобаннями самого Бальзака, але в цілому сформувалася до 1834 р.

Пригадаймо, що, називаючи частини епопеї етюдами, Бальзак свідомо порівнював свою художню творчість із заняттями вченого. Адже в обох видах діяльності ретельно досліджується живий організм сучасного суспільства – від його розмаїтої й мінливої економічної структури до високих сфер інтелектуальної, політичної й наукової думки, того, що називається духом епохи. Згодом Бальзак писав: “Мені потрібно було вивчити основи або одну загальну основу… соціальних явищ, відкрити прихований зміст величезного зібрання типів, пристрастей і подій”.

Цей основний “соціальний двигун” він убачав у боротьбі егоїстичних пристрастей і матеріальних інтересів, що характеризують суспільне й приватне життя у Франції першої половини XIX ст. І саме цим “двигуном”, на думку письменника, обумовлена неминучість зміни феодалізму (стосовно інертної доби панування аристократів) капіталізмом (енергійною добою володарювання буржуазії).

У “Людській комедії” Бальзак прагнув простежити, як цей основний процес виявляється в різних сферах суспільного й приватного життя, долях конкретних людей, які належать до різних суспільних груп – від аристократів до трудівників міста й села. Отже, письменник насправді мав усі підстави називати себе “доктором соціальних наук”.

Однак у процесі втілення планів у життя обсяг “Людської комедії” чимдалі збільшувався. Уже в 1844 p., укладаючи каталог, що містив усе створене, й те, що має бути написаним, Бальзак, окрім 97 творів, назвав ще 56. А після смерті письменника, вивчивши його архів, французький учений III. де Ловенжуль опублікував назви ще 53 романів, до яких варто було б додати більше сотні нарисів, що існують у вигляді заміток. “Подумати тільки, скільки в уяві Бальзака вирує назв, скільки персонажів, які виростають, немов гриби, скільки сюжетів – у цьому є щось від плодючості та марнотратства… самої природи”, – зауважував французький бальзакознавець М. Бардеш.

І дійсно, автор “Людської комедії”, як і Бог, творить свій власний поетичний світ, неначе стаючи суперником самої Природи. Світ цей, подібно до Природи, має практично безмежну здатність до саморозвитку. Тож якби Бальзак прожив ще навіть ціле століття, “Людська комедія” все одно не була б закінчена.

Бальзак у “Людській комедії” дає найкращу реалістичну історію французького суспільства, описуючи у вигляді хроніки майже рік за роком, з 1816 по 1848 p., як посилюється проникнення буржуазії, що піднімається, до дворянського суспільства, показує, як останні залишки цього зразкового для нього суспільства або поступалися натиску вульгарного багатія-вискочня, або були ним розбещені… Навколо цієї центральної картини Бальзак зосереджує всю історію французького суспільства, з якої я навіть у сенсі економічних деталей довідався більше… аніж із книг усіх фахівців – істориків, економістів, статистиків цього періоду, разом узятих…

Ф. Енгельс