Творчість Карпенка-Карого – це набагато більше, ніж проста комедія. Це не розважальні твори, а твори повчальні, глибокі й не прості. Драматург не просто намагається зобразити певні соціальні явища, а й дати їм пояснення, проаналізувати, детально дослідити. Соціальио-психологічна комедія – дуже складний жанр, бо все це не смішно, це серйозно, відтак і вимагає неймовірної відповідальності з боку автора.
Розсмішити – не відповідально, дати оцінку, навчити, проаналізувати – відповідально. Герасим Калитка, головний герой драми “Сто
Це певним чином спантеличує читача: комедія – це ж має бути смішно, звідки смерть, яка може бути смерть, якщо це комедія.
Насправді ж у творі двічі зображується смерть. Тільки неуважний читач може цього не помітити! Спочатку – смерть духовна, а вже потім – як логічний на слідок, нехай гіркий, але логічний, смерть фізична, точніше спроба самогубства. І духовна смерть вражає, звісно, більше, бо це вже аж ніяк не смішно. Тому “комедія”
Справжня трагедія людського духу, трагедія підміни цінностей, виродження людини.
Хочеться бачити однозначний негативний образ. Тобто він, чоловік, який втратив людську подобу у бажанні збагачення, поганий – так, його треба засуди, його треба покарати… Але не так просто.
Не так все просто у творі, бо не так просто у житті. Тим трагічнішим видається внутрішній розлад (хто бачить й внутрішній розлад? Читач, звісно, автор, але, на жаль, не головний герой: він вживається гармонійно у своєму виродженні. І це теж трагедія), ще трагічнішим здається внутрішній розлад через монолог головного героя про землю. “Ох, свята земелько – Божа ти дочечка!” – говорить Калитка. Це чи не найвідоміший епізод твору.
Можна й не цитувати. Але от яка річ: кажуть, у цієї людини не лишилось нічого святого. Але ж ні – читаймо ще раз – от воно, святе – земля дійсно ж, святе. Скільки літературних персонажів, скільки реальних людей, вбачаючи чи не найголовнішу цінність у землі, – персонажів прекрасних, народних типів. А тут?
Земля – святе. І ці дивовижні мутації людського духу, що так недалеко, здавалося б, не викривлених ідеалів. Тим страшніші і трагічніші, так. І “Сто тисяч” – твір не про гроші, не про “погану людину”, а про смерть і бездуховність. Тобто про смерть через бездуховність. Це промовисто доведено останнюю сценою: “Краще смерть, ніж така потеря!” – Калитчини слова. Сказати б, ні герой не розуміє справжньої цінності життя?
Та ні, чудово, як кажуть, розуміє: ) для нього життя і стало процесом накопичення грошей. У цьому мета і сенс. Якщо сенс життя втрачено, то краще смерть. Із цим важко не погодитись.
Але питання – в чому сенс.
Дивно і гірко спостерігати за “внутрішніми перетвореннями” Калитки. Він водночас і смішний у своїй бездуховності, і трагічний. Ніби щось зламалось у людині.
Він міг би любити близьких і так само ставити понад усе святість землі, але з вищим сенсом, справжню святість, не конвертовану у валюту. Це ж такі прояви бездуховності, коли не просто все можна купити, а все оцінюється в валюті, скажімо, еквіваленті: і стосунки людей (яке Калитці діло до почуттів його, якщо можна видати його за багату дівчину?), і здоров’я й комфорт близьких (яке Калитці діло, що його жінка має йти пішки до церкви?), фактично все.
Калитка і смішний, і трагічний, і…небезпечний. Небезпечний хоча б тим, що він в нашому сучасному світі не помер. Він якось перевдягнувся, замаскувався, імітувався чи що…
Але живе й радіє собі, “до купи загрібаючи”. А небезпечний – тим, що саме заможні люди найчастіше здобувають певну вагу в суспільстві, до них прислухаються, вони впливають на рішення. І страшно розуміти, що хтось із Можновладців, або хтось із діячів культури вимушено чи з власної волі прислухаться зараз до Калитки, сучасного Калитки (власне, “вітання” спонсорам і власникам псевдоблагодійних фондів, і власникам мас-медіа і багато кому ще)
А твір Карпенка-Карого – і смішний, і трагічний, і…здатний захистити. Загостити суспільство від Калиток. Сподіватимемось, зрештою, що на кожні сто тисяч, накопичені Калиткою, знайдеться інші сто тисяч – сто тисяч аргументів проти бездуховності – так само промовистих, і смішних, і трагічних, і гострих, як Карпенка-Карого!