Здавна українці вважалися добрими господарями. Нічого зайвого не брали у матінки-природи. А якщо й повинні були брати щось для влаштування побуту, то використовували ощадливо.
Наприклад, соняшник давав людям не тільки олію. Використовувалися й стовбури. Попіл від спалених у печі стовбурів заливався окропом і настоювався три доби.
Потім у цей розчин кидали розпечене каміння і брудну білизну.
Ніч вона виварювалася, а ранком жінка дерев’яним пральником вибивала її на річці або ставку. Широко використовувалася й солома. Новонародженій
Дах вкривали житньою соломою, яка не потребувала заміни тридцять років, або очеретом, що не псувався піввіку.
Подрібнену солому додавали до глини, обмазуючи нею хату та комори. Солому закладали й між двома тиночками, огороджуючи від вітру загін для овець. У діжах у кількох шарах соломи зберігали квашені яблука, а у клуні – свіжі.
Справжніми витворами народного мистецтва є плетені з соломи кошелі для зерна, сухофруктів, цибулі.
А чи замислювались ви над тим, чому двері й стелі в хатах невисокі? Це для того, щоб не марнувати тепло. У сінях з боку печі ставили комини чи_ димарі.
Там селяни просушували вологий одяг, а в холодну пору тримали ягнят, поросят. Господарське ставлення до природи – одна з найхарактерніших рис українців.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)