Наприклад, чудове прислів’я: “Справі час, потісі година” учить нас цінувати життя, її швидкоплинність використовувати з розумом. Як часто ми недозволено щедро витрачаємо свій час на дрібниці, думаючи, що спереду його багато, невимірний океан. Виростаємо безтурботними ледарями, яким потрібна сильна підтримка батьків.
А ми, самі-те, коли будемо опорою і їхньою радістю?
От прислів’я й нагадує, що не можна витрачати дорогоцінний час, відпущений людині на навчання й дорослішання, на вивчення матеріалу, залишеного в спадщину попередніми
Якщо ж життя стане вічним святом, воно швидко набридне. Навчання теж може стати задоволенням, якщо усвідомлюєш її необхідність і користь. А допоможе в цьому прислів’я: “Справі час, потісі година “.
Є! “Не дозволяй душі лінуватися!”
Духовному розвитку людини сприяють книги. Іван Франко, розуміючи важливе значення літератури, писав:
Книги – морсъка глибина.
Хто в них пiрне аж до дна,
Тої, хоч i праці травні доситъ,
Дивни перли виноситъ.
Книги – своєрідний місток між поколіннями, через який до нас приходить всі те краще, чого досягли наші попередники. Саме краще. Адже тільки гарна книга зможе проникнути в людську душу, залишитися там, дати паростки доброго, світлого й прекрасного
Щиросердечні якості людини завжди були основою думки про нього інших людей. Жаль, уміння співпереживати завжди цінувалися серед людей. Згадаєте Бориса Пастернаку:
Душу моя, печальница
Про усіх у колі моєму,
Ти стала усипальницею
Замучених живцем…
Серце, після прочитання цих рядків, страждає, думаючи про всіх замучений, серед яких і Марина Цветаева, і, на мій погляд, Владимир Маяковський, своїм пострілом кінець, що поклав, всім роздиранням…
Література – пісня душі. І щоб зрозуміти, перейнятися нею, необхідно “учити” свою душу, щоб
…Жити з тобою по^-людські,
Училася заново вона…
И мені хотілося б, щоб кожна людина, незалежно від роду його занять, поставив перед собою таку мету: ні дня без літератури
(2 votes, average: 5.00 out of 5)