Справа не тільки Артамонових

Лише в 1924-1925 роках, уже добре знаючи кінець, даний революційною дійсністю Жовтневих днів, Горький зміг здійснити план задуманої книги, у якому неважко вгадати риси майбутньої повісті “Справа Артамонових”. Хронологічні границі первісного задуму звузилися, зникла безліч задуманих персонажів, але зате чітко викристалізувалася основна, центральна тема повести: початок, недовге буття й загибель російського капіталізму

Цю величезну, всесвітньо-історичного значення тему Горькому вдалося реалізувати на матеріалі сімейної хроніки трьох

поколінь роду Артамонових, засновників і власників “справи” – невеликої ткацької фабрики в закутковому місті Дремове.

До виконання такого складного художнього завдання Горький був добре підготовлений. Може здатися дивним, що основоположник соціалістичного реалізму, що вперше показав у повісті “Мати” свідомих революційних робітників, створив так багато добутків, що малюють побут і психологію капіталістів. Однак цей давній і міцний інтерес Горького до великих буржуазних власників був цілком закономірним. На відміну від більшості своїх літературних попередників, що зображували купців і промисловців

лише як одне з явищ російського життя, Горький бачив у них представників зростаючого експлуататорського класу російської буржуазії – антагоніста революційного пролетаріату.

Звідси та пильність, що обумовила ряд відкриттів, зроблених Горьким, що збагатив величезну галерею різноманітних буржуазних ділків, написаних Островським, Щедріним, Достоєвським, Лєсковим, – новими, невідомими колись типами. Створюючи Гордєєвих, Маякиних, Зикових, Кожемякиних, Железнових, Скроботових, Бардіних, а потім Артамонових, Буличевих, Достигаевих, з величезним знанням їх реальних життєвих прототипів, Горький виконав місію пролетарського художника, що здійснював те, що не вдалося зробити попередній росіянці літературі

Віддаючи належне розуму й неприборканій пристрасті до роботи Гната Горде-Ева, Савелія Кожемякина, Антипи Зикова, Васси Железновой, Івана Мастакова й інших вихідців з “простих мужиків”, Горький, уже починаючи з “Фоми Гордєєва” , відзначає незацікавленість у справах, апатію й нудьгу їхніх дітей. Гната Гордєєва поміняє Фома, що не знає, куди прикласти свої сили, Савелію Кожемякину успадковує млявий, до всьому байдужий Матвій (“Життя Матвія Кожемякина”), в Антипьт Зикова – слабкий, хворий син Михайло (“Зикови”), в Івана Мастакова – тупий і злий Павло (“Старий”), сімейство Железнових фізично вироджується в першому поколінні дітей (“Васса Железнова”).

Багаторазово варіюючи цей конфлікт “батьків і дітей”, Горький малює деградацію класу буржуазії, що зрештою стає нездатної до творчої діяльності

Розумний і повний моці розбагатілий мужик Ілля Артамонов, здатний поодинці розправитися кистенем із трьома розбійниками. Він любить працю, працює сам, показуючи приклад, і з повагою ставиться крабочим.

Але якщо Ілля Артамонов належить до вольової породи “батьків” – користолюбців і одночасно будівельників, те його син – тьмяний, пасивний Петро – типовий представник “дітей”. Але разючий факти. Замість того щоб занепасти, “справа” під початком Петра шириться й росте. Він сам досить здивований цим обставиною

Замість драми двох поколінь буржуазної сім’ї – сильних батьків і нікчемних дітей – у центрі повести виявляється зовсім інший конфлікт: між власниками справи і їхньою власністю – самою справою, що живе якимсь дивним самостійним життям, що підкоряє собі всі помисли хазяїв. Не випадково іменами справи, а не його власників називає Горький повість, підкреслюючи важливість цього конфлікту

Історія взаємин сім’ї Артамонових з породженим нею “справою” розкриває справжні причини їхнього виродження. Читаючи “Справу Артамонових”, ми чітко бачимо, що зміна богатирів – творців типу Іллі, засновника фабрики, паразитами начебто Якова – його онука, аж ніяк не пов’язана з якимось фатальним законом біологічного виродження класу власників. Переродження психіки хазяїв диктується способом капіталістичного виробництва, де власник капіталу зобов’язаний присвятити себе погоні за рублем, доходам в ім’я доходів, під погрозою втратитися свого володіння. Поезія праці, “украшающего землю”, неминуче переміняється прозою комерційного розрахунку, тому що незабаром наступає момент, коли капіталістові робиться байдужним конкретний зміст його діяльності й стає однаково, що є його власністю: пароплавство, ткацька фабрика, прядиво або золоті копальні.

Звідси й виникає пренаступного Петра відчуття своєї непотрібності, туги й нудьги. Перехід від стверджуючої позиції Іллі Артамонова, упевненого, що роботи його роду вистачить “на триста років”, до стоїчної ролі Петра, увесь час гнітюче бажання “скинути із себе хомут” справи, і нарешті до Якова, що буквально виконав таємна думка батька, що бежали в нікуди, – класично ясна картина долі трьох поколінь росіян капіталістів


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Справа не тільки Артамонових