Лише в 1924-1925 роках, уже добре знаючи кінець, даний революційною дійсністю Жовтневих днів, Горький зміг здійснити план задуманої книги, у якому неважко вгадати риси майбутньої повісті “Справа Артамонових”. Хронологічні границі первісного задуму звузилися, зникла безліч задуманих персонажів, але зате чітко викристалізувалася основна, центральна тема повести: початок, недовге буття й загибель російського капіталізму
Цю величезну, всесвітньо-історичного значення тему Горькому вдалося реалізувати на матеріалі сімейної хроніки трьох
До виконання такого складного художнього завдання Горький був добре підготовлений. Може здатися дивним, що основоположник соціалістичного реалізму, що вперше показав у повісті “Мати” свідомих революційних робітників, створив так багато добутків, що малюють побут і психологію капіталістів. Однак цей давній і міцний інтерес Горького до великих буржуазних власників був цілком закономірним. На відміну від більшості своїх літературних попередників, що зображували купців і промисловців
Звідси та пильність, що обумовила ряд відкриттів, зроблених Горьким, що збагатив величезну галерею різноманітних буржуазних ділків, написаних Островським, Щедріним, Достоєвським, Лєсковим, – новими, невідомими колись типами. Створюючи Гордєєвих, Маякиних, Зикових, Кожемякиних, Железнових, Скроботових, Бардіних, а потім Артамонових, Буличевих, Достигаевих, з величезним знанням їх реальних життєвих прототипів, Горький виконав місію пролетарського художника, що здійснював те, що не вдалося зробити попередній росіянці літературі
Віддаючи належне розуму й неприборканій пристрасті до роботи Гната Горде-Ева, Савелія Кожемякина, Антипи Зикова, Васси Железновой, Івана Мастакова й інших вихідців з “простих мужиків”, Горький, уже починаючи з “Фоми Гордєєва” , відзначає незацікавленість у справах, апатію й нудьгу їхніх дітей. Гната Гордєєва поміняє Фома, що не знає, куди прикласти свої сили, Савелію Кожемякину успадковує млявий, до всьому байдужий Матвій (“Життя Матвія Кожемякина”), в Антипьт Зикова – слабкий, хворий син Михайло (“Зикови”), в Івана Мастакова – тупий і злий Павло (“Старий”), сімейство Железнових фізично вироджується в першому поколінні дітей (“Васса Железнова”).
Багаторазово варіюючи цей конфлікт “батьків і дітей”, Горький малює деградацію класу буржуазії, що зрештою стає нездатної до творчої діяльності
Розумний і повний моці розбагатілий мужик Ілля Артамонов, здатний поодинці розправитися кистенем із трьома розбійниками. Він любить працю, працює сам, показуючи приклад, і з повагою ставиться крабочим.
Але якщо Ілля Артамонов належить до вольової породи “батьків” – користолюбців і одночасно будівельників, те його син – тьмяний, пасивний Петро – типовий представник “дітей”. Але разючий факти. Замість того щоб занепасти, “справа” під початком Петра шириться й росте. Він сам досить здивований цим обставиною
Замість драми двох поколінь буржуазної сім’ї – сильних батьків і нікчемних дітей – у центрі повести виявляється зовсім інший конфлікт: між власниками справи і їхньою власністю – самою справою, що живе якимсь дивним самостійним життям, що підкоряє собі всі помисли хазяїв. Не випадково іменами справи, а не його власників називає Горький повість, підкреслюючи важливість цього конфлікту
Історія взаємин сім’ї Артамонових з породженим нею “справою” розкриває справжні причини їхнього виродження. Читаючи “Справу Артамонових”, ми чітко бачимо, що зміна богатирів – творців типу Іллі, засновника фабрики, паразитами начебто Якова – його онука, аж ніяк не пов’язана з якимось фатальним законом біологічного виродження класу власників. Переродження психіки хазяїв диктується способом капіталістичного виробництва, де власник капіталу зобов’язаний присвятити себе погоні за рублем, доходам в ім’я доходів, під погрозою втратитися свого володіння. Поезія праці, “украшающего землю”, неминуче переміняється прозою комерційного розрахунку, тому що незабаром наступає момент, коли капіталістові робиться байдужним конкретний зміст його діяльності й стає однаково, що є його власністю: пароплавство, ткацька фабрика, прядиво або золоті копальні.
Звідси й виникає пренаступного Петра відчуття своєї непотрібності, туги й нудьги. Перехід від стверджуючої позиції Іллі Артамонова, упевненого, що роботи його роду вистачить “на триста років”, до стоїчної ролі Петра, увесь час гнітюче бажання “скинути із себе хомут” справи, і нарешті до Якова, що буквально виконав таємна думка батька, що бежали в нікуди, – класично ясна картина долі трьох поколінь росіян капіталістів
(2 votes, average: 2.50 out of 5)