Сергій Єсенін – видатний російський поет, неповторний талант якого визнавши: усіма. У серце Єсеніна з юного років жила Росія, її смутні й роздольні пісні, сільська тиша й дівочий сміх, горе матерів, що втратили на війні синів. Все це у віршах, кожний рядок яких зігріта почуттям безмежної любові до рідної землі, рідному народу. “Моя лірика, – говорив Єсенін, – жива однією великою любов’ю, любов’ю до батьківщини. Почуття батьківщини – основне в моїй творчості”. Єсенін для мене – це любов, Природа, пісня, це сила й ніжність, це
Дуже рано пішов з життя співак “країни березового ситцю”, а вірші його всі звучать. Те світле й чисті, як джерело, те сумні й самотні, те, дзвінкі й задерикуваті, те замислені й смутні. Широчінь степових роздоль, синь озер, шум зелених дібров, ліричні роздуми поета не залишать байдужим нікого, хто хоч раз прочитає вірші Єсеніна.
Без нього я не мислю собі Росії. Сама рязанська земля народила такого генія, підняла його із глибин народного життя
Саме тут, на рязанській землі, він уперше побачив і багаття зорі, і сріблистий місяць, і шелест
Єсенін – істинно народний поет. Але при всій легкості й співучості есенинских віршів, при всій їхній мелодійності не можна сказати, що він “простий” для розуміння поет. Есенинский ліризм зачаровує мене; у його віршах увесь час міняються фарби, звуки, вони овеяныдыханием природи й радісним щиросердечним настроем поета.
Тільки я в цю цветь, у цю гладь, Під тальянку веселого травня, Нічого не зможу побажати, Всі, як є, без кінця приймаючи. Пейзажна лірика перейнята радісними й смутними тонами, поет передає нам свої почуття: він терпить, обурюється й живе світлими надіями
Єсенін дивиться на природу очами художника, під його пером на аркуші паперу оживають надзвичайні й виразні картини природи. Перед нами вимальовуються безбережні Хмари, благоухающие квіти, дим білих яблунь. Ми чуємо приємні серцю звуки: “струмок хвилею гремучею пісеньки співає”, “дзенькають рідні степи ковилою”, “дзенькає пришляховими травами від озер водяний вітерець”. Природа в нього здобуває риси людини, що розділяє радості й болю ліричного героя, живе з ним одним подихом
Тому така натхненність в образах: “немов білою косинкою пов’язалася сосна”, “пригорюнились дівчини-їли”, ” хата-баба щелепою порога жує пахучу м’якушку тиші”. У кожного з нас у душі свій образ великого поета й людини Сергія Єсеніна. Несказанне, синє, ніжне…
Тихнув мій край після бур, після гроз, И душу моя – поле безбережне – Дихає заходом меду й троянд. Ніжно й дбайливо природа лікує людські душі, знімає напругу після робочого дня. Вірші про природу звучать, як Музика, заспокоюють і утішають, коли мені дуже важко й смутно.
У штовханині повсякденного життя, у її безмежній проблематичності ми втрачаємо щось піднесене, духовне. Матеріальні проблеми пригвоздили людей до землі, підрізали крила, і здається – більше не злетіти, не ширяти над землею… Але в руках знову виявляється томик чудодійних віршів. Єсенін начебто зупиняє нас: подивитеся навколо себе, послухайте шум вітру в дібровах, шелест трави на лугах, голос річкової хвилі…
И знову я пливу, лечу кудись Під гіпнотичними чарами любові… І усвідомлюю, у який уже раз, що Єсенін – співак від Бога, від народу й для народу. І вчора, і сьогодні, і завжди – “Єсеніна співають”…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)