Ми живемо в одноповерховому будинку на тихій вулиці. Затишні палісадники оточують будинок. Зараз зима, все занесло снігом. На гілках старих яблунь – товсті шари снігу. На одній з гілок – старенька годівниця для птахів.
Сюди при літають синиці, горобці, а останнім часом до нашої годівниці унадилася сойка. Нишпорить і на подвір’ї, як нахаба, зазирає у вікно. Великий птах одразу потіснив пташок.
Він залазить у годівницю, клює насіння, шматочки сала, а що не з’їсть, скидає додолу. На снігу їжу підхоплює перната дрібнота.
Сойка
Уранці ми вирішили, як звичайно, випустити нашу кішку Мотю, домашню улюбленицю, погуляти у дворі. Мотя, треба сказати, гарна кішка: пухнаста, її шерстка майже рожевого кольору, вуха трохи темніші, лапки наче у білих рукавичках.
Не встигли ми зачинити за кішкою двері, як почули вимогливе нявчання. Так Мотя завжди просилася у дім. Ми відчинили двері, і кішка стрімголов влетіла у кімнату.
Тоді ми вирішили разом з нею вийти у двір, щоб з’ясувати, що так налякало нашу Мотю. І тут звідкись зверху пролунало неприродне “няв-няв”. До
Коли з дерева черговий раз почулося “няв-няв”, ми зрозуміли, що ніякого кота там немає. Це подавала голос сойка. Вона й налякала нашу Мотю.
Ми замахали руками – де там! Сойка не звертала на нас жодної уваги. Крім того, вона знялася з гілки, почала кружляти і нявчати.
Потім сіла на лавку і продовжувала дражнитися. Знову звелася, почала кружляти, огидно кричати – ось-ось клюне. На це “няв-няв”, таке голосне і гидке, прибіг сусідський собака Шарик.
Він почав гавкати на сойку, і вона зникла.
– Буде знати, як лякати нашу красуню, — засміявся мій молодший брат Іван.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)