Роман “Пригоди Олівера Твіста”, як і перший твір Діккенса, позначений од – нолінійністю зображення Добра і Зла. Позитивних і негативних героїв розділяї глибока прірва. Нездоланна прірва – і між бідністю та багатством тогочасної Ан глії.
Таке світобачення автора зумовлене його власним досвідом і враженнями від пережитих страждань. У дитинстві і підлітковому віці Діккенс зазнав немало по невірянь, багато і тяжко працював. Живучи в убогості, підліток з Лондона мрі яв про людську доброту, про щастя простої людини, писав потай свої
Коли батька кинули до боргової тюрми, юний Діккенс змушений був стати до роботи – по 16 годин на добу клеїв у складському приміщенні ярлики на банки і ваксою. Прокинувшись вранці на околиці міста, поспішав через увесь Лондон па роботу, придивляючись до життя лондонців – бідних і багатих, до їхнього вбран ня, до помешкань, до виразу “їхніх облич. Все те у серці майбутнього письменника накопичувалося до безцінної скарбниці людських образів.
Щиро і правдиво, з назаперечною
Робітний дім – убогий і смердючий, за сотню верст від столиці, ферма у чи стому полі, де містився сирітський притулок, наука у сажотруса і трунаря, постій не недоїдання і стусани дорослих, покарання за неслухняність і просто за те, що попросив добавки вівсяної каші, нарешті, фраза, яку наполегливо вкладали дорослі до його свідомості: “Цей хлопець скінчить життя на шибениці”.. Через всі ці етапи пройшов Олівер Твіст, перш ніж зустрівся з людською добротою і елементарною людяністю.
Гармонія як і контрасність у творах Діккенса – вражаюча. Якщо треба показати пригнічений настрій малого Олівера, то безрадісними виглядають природа, околиці і навіть віслюк “перебуває у глибокій задумі, розмірковуючи, мабуть, про те, чи зостанеться йому капустяний качан, коли він довезе до місця призначення свій візок з двома мішками сажі”.
Картина міняється, коли юний Олівер опинився в будиночку місіс Мейлі в оточенні доброзичливих людей. Його серце наповнилось гармонією. Троянди біля ганку, польові квіти довкола і сонце – справжнє сонце, без сірих ранків, без туманів і мряки! Тут, на сільському цвинтарі, невидима єдність з душею померлої неньки виглядає світлою і гармонійною: “Олівер часто приходив туди і, уявляючи собі вбогу могилку, в якій лежала його мати, сідав на лавочку й нишком плакав, та коли він здіймав очі до високого неба над головою, думка про те, що вона лежить у сирій землі, зникала, а з нею зникала й гіркота, і залишався тільки смуток”.
Три місяці на лоні природи в оточенні місіс Мейлі, її сина Гаррі та чарівної Роз минали як у раю, сповнені найвищого блаженства.
Однак розповідь Діккенса триває далі, автор знову і знову вдається до контрастів, щоб підсилити гостроту сприйняття подій і конфліктів. Перед читачем знову кубло грабіжників і злодіїв, підступні змови і жорстокість, злі інтриги і лукаві плани, а серед того суспільного бруду – Ненсі, наче ніжний промінчик світла, якому судилося згаснути у нетрях того болота. Її смерть доводить, що далеко не всім у світі несправедливості і контрастів вдається дістатися до омріяного щастя, багатства, гармонії. До речі, за Діккенсом, щастя має підкріплюватися обов’язково багатим спадком, доказами добропорядності і шляхетного походження, бо такими були реалії “старої милої Англії”.
Від убогості до вершин слави й багатства пройшов і сам автор розповіді про “життєвий шлях парафіяльного хлопчика”. Діккенс став класиком ще за життя, ним захоплювалися в Англії та Америці, читала вся Європа, а його спадок після смерті сягнув 93 тисяч фунтів стерлінгів, що перевищило особисті статки англійської королеви.
Завершити твір про майстра соціальних контрастів хочу уривком з роману Чарльза Діккенса “Життя і пригоди Ніколаса Нікльбі”:
“Вони мчали в кареті повз строкату низку міських картин, і цікаво було стежити, як химерно чергуються ті картини в них перед очима. Крамниці розкішних убрань, тканин, завезених з усіх країв світу, знадливі вітрини, де все збуджувало пересичений смак… вази, тарелі, келихи, рушниці, шаблі, пістолі, патентовані знаряддя згуби, кайдани для злочинців, пелюшки для немовлят, ліки для хворих, труни для померлих, цвинтарі для небіжчиків – усе те шикувалося вряд, насувалось одне на одне, пролітало немовби в барвистому танці, як фантастичні групи на полотнах давнього голландського маляра, даючи сувору науку байдужій і невпинній юрмі”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)