Дідів, молодий інженер, одержавши невелику спадщину, залишає службу, щоб цілком присвятити себе живопису. Він завзято працює, пише й пише пейзажі й зовсім щасливий, якщо йому вдається запам’ятати на картині ефектну гру світла. Кому й навіщо буде потрібний написаний їм пейзаж – такого питання він собі не задає.
Товариш Дідова по Петербурзькій академії мистецтв Рябинин, навпроти, увесь час мучається питанням, чи потрібна кому-небудь його живопис, та й взагалі – мистецтво?
Дідів і Рябинин часто вертаються разом після занять в академії.
Заходить розмова про те, як його лагодити. Дідів пояснює, як робляться заклепки: людина сідає в казан і тримає заклепку зсередини кліщами, напираючи на них грудьми, а зовні щосили майстер б’є по заклепці молотом. “Адже це однаково що по грудям бити”, – хвилюється Рябинин. “Однаково”, – погоджується Дідів, пояснюючи, що робочі ці швидко глухнуть (за що й прозвано глухарями),
Дідів погоджується звести його на завод, приводить у котельне відділення, і Рябинин сам улазить у величезний казан подивитися, як працює глухарь. Вилазить він звідти зовсім блідий. Через кілька днів він вирішує писати глухаря.
Дідів рішення приятеля не схвалює – навіщо множити потворне?
Рябинин меж тим несамовито працює. Чим ближче до кінця посувається картина, тим страшнее здається художникові те, що він створив. Виснажений, що скорчився в куті казана людина болісно діє на Рябинина. Чи зробить він така ж дія на публіку? “Убий їхній спокій, як ти вбив моє”, – заклинає художник своє створення
Нарешті картина Рябинина виставлена й куплена. За традицією, що живе серед художників, Рябинин повинен улаштувати гулянку для товаришів. Усі поздоровляють його з успіхом.
Здається, спереду в нього блискуче Майбутнє. Незабаром – закінчення академії, він безперечний кандидат на золоту медаль, що дає право на чотирирічне вдосконалювання за границею
Уночі після гулянки Рябинину стає погано. У маренні йому здається, що він знову на тім заводі, де бачив глухаря, що він сам щось начебто глухаря й всі його знайомі б’ють по ньому молотами, ціпками, кулаками, так що він фізично почуває, як страшний удар обрушується на його череп. Рябинин непритомніє.
Лежачого без пам’яті, його виявляє квартирна господарка. Дідів відвозить Рябинина в лікарню й відвідує його. Рябинин поступово видужує
Медаль упущена – Рябинин не встиг представити конкурсну роботу. Дідів же свою медаль одержав і щиро співчуває Рябинину – як пейзажист, він з ним не конкурував. На питання Дідова, чи навмисний Рябинин брати участь у конкурсі на майбутній рік, Рябинин відповідає негативно.
Дідів їде за кордон – удосконалюватися вживописи.
Рябинин же кидає живопис і надходить у вчительську семінарію
(1 votes, average: 5.00 out of 5)