На постоялому дворі вкриваються від непогоди кілька подорожан. Один з них затверджує, що “усякого врятованої людини… ангел руководствует”, і його самого ангел водив. Наступне оповідання він вимовляє, коштуючи на колінах, тому як всі случившееся – “справа досить священне й страшне”. Маркуша, “незначна людина”, породжений в “старій російській вірі”, служить муляром в артілі Луки Кирилова, самою дивовижною іконою в якій уважається зображення ангела
На Дніпру артіль будує разом з англійцями кам’яний міст і три
Пимон нічого старовірам не розповідає ні про цьому, ні про наступні доручення, але всі вони виконуються. Розплатившись із Пимоном грошима “на свічі й масло”,
Ранком після приїзду барині дружина Луки Кирилова, тітка Михайлица, розповідає, що вночі ангел зійшов з ікони. У цей час чоловік барині, за який Пимон “молитвует”, одержує хабар від “жидів”, але ті його обманюють і ще більше відданого назад вимагають. Бариня вимагає цих грошей у старовірів.
Старовіри таких грошей не мають, і на їхнє житло нападають жандарми, “запечатують” ікони, у тому числі й лик ангела, сургучем, відвозять і звалюють вподвал.
Ікона з ангелом придивляється архієреєві, і неї ставлять у вівтарі. Старовіри вирішують хоронителя підмінити – “украсти й роздрукувати”, а “до виконання цієї рішучості” обирають оповідача цієї повісті й гречного отрока Левонтия. Тим часом по Пимонові раптом “піхота пішла”, а на старовірів нападає “сугуба туга”, а разом з нею хвороба очей, вилікувати яку зможе тільки ікона-охоронниця.
Таке благочестя торкає старшого серед англійців Якова Яковича, якому Маркуша пояснює, що художник з міста не зможе точну копію виконати, представити “тип особи небожитель”.
И ікона та строгановского малюнка, а він сильно відрізняється від інших писань. А сьогодні “високого натхнення тип втрачений” і “у нових школах мистецтва повсюдне растлеяние почуття розвинено й суєті розум кориться”. “Писання не всякому дане уразуметь, і зображена небесна слава дуже при цьому допомагає про гроші й всю славу земної думати не інакше як про мерзенність перед господом”.
Самі ж старовіри молять “христианския кончини живота й доброї відповіді на страшному судилищі”. Англієць і його дружина такими мовленнями настільки розчулені, що дають Маркуше грошей, і він з “среброуздым” Левонтием відправляється на пошуки ізографа. Доходять вони до Москви, “древлего російського суспільства преславної цариці”, але й нею не утішаються, уважаючи, що старовина в Москві не на “добротолюбии й благочесті, а на єдиній упертості” зиждится.
А майстри в мистецтві неакуратні, усе друг перед іншому величаються або, “зграями совокупясь”, по трактирах вино п’ють і своє мистецтво хвалять “з кичливою надменностию”. На Маркушу нападає нудьга, а Левонтий боїться, що його “спокуса одержати може”, і виявляє бажання побачити безгнівного старця Памву й зрозуміти, яка “благодать” пануючої церкви. На всі протести Маркуши про те, що церковні “кофий” п’ють і зайців їдять, Левонтий відповідає своєю освіченістю
З Москви подорожани йдуть у Суздаль шукати ізографа Севастіана, і по дорозі, обраної Маркушей, губляться. Левонтий виглядає хворим і відмовляється йти. Але невеликий дідок, що з’явився з лісу, призиває його встати й веде подорожан у своє житло
Маркуша розуміє, що це і є Памва безгнівний. Памва випускає душу з Левонтия, “як голублячи із клітки”, і отрок умирає. Маркуше не можна обвинуватити старця: “нескорима ця людина з такою смиренністю”, але він вирішує, що “якщо тільки в церкві два такі чоловіки є, то ми пропали, тому що цей весь любов’ю одушевлений”. Коли Маркуша йде по лісі, йому знову є Памва й говорить: “Ангел у душі живе, але відбитий, а любов звільнить його”.
Маркуша біжить від старця й зустрічає ізографа Севастіана, з яким вертається в артіль. Щоб перевірити вміння ізографа, Яків Якович просить його написати ікону своїй дружині, Севастіан довідається, що англійка молиться про дітей, і пише ікону такою тонкістю “мелкоспопического” листа, про яку англійці не слыхивали.
Але скопіювати портрет англійки в перстень відмовляється, щоб не “принизити” свого мистецтва. Яків Якович просить владику повернути на час ангела в артіль, щоб позолотити на відбитому ангелі ризу й прикрасити вінець. Але архієрей віддає лише ризу
Севастіан пояснює англійцеві, що необхідно справжню ікону. Той спочатку ізографа виганяє, але потім сам викликається зробити крадіжку й домовляється, щоб, поки всеношна в архієрея йде, копію написали, стару ікону зі старої дошки зняли, підробок вставили, і Яків Якович зміг її знову на вікно поставити, начебто нічого не бувало. Англієць бере із собою сильного духом ковача Мароя, щоб той всю провину на себе взяв і “смерть перетерпів”, якщо старовіри обдурять.
Договір тримається на основі “взаимоверья”.
“Акція” проходить успішно, але Севастіан відмовляється накладати печатку на копію, і це доводиться зробити англійці. У цей час рушає лід, і, щоб вчасно переправитися на інший берег, Лука, під спів старообрядників, переходить ріку по мостовому ланцюзі. Марою бачить над ним світіння й охорону ангелами. На копії ікони зникає сургуч, і Лука кидається з винної до архієрея, що відповідає, що старовіри “зі свого ангела печатка крутійством звели, а інший сам із себе неї зняв і тебе сюди привів”.
Прошені архієреєм старовіри “тіла й крові Спасу за зубожію прилучаються”.
А разом з ними й Маркуша, що після зустрічі зі старцем Памвой “має потяг воєдино одушевитися із всею Руссю”. Напрочуд подорожан із приводу зниклої печатки Маркуша розповідає, що печатка англійки була паперової й випала. Проти того, що все трапилося звичайним манером, старовіри не сперечаються: “однаково, якими шляхами господь людини стягне, аби тільки стягнув”. Маркуша поздоровляє всіх з Новим роком і просить прощення Христа заради за себе, нечему
(2 votes, average: 4.00 out of 5)