Скорочено роману Жан-Кристоф Ролана Р

Десятилітня праця письменника, що оповідає про життя геніального композитора-бунтаря, сучасного Бетховена, розвертається на широкому тлі європейських подій кінця XІX – початку XX в. У маленькому німецькому містечку на березі Рейну в сім’ї музикантів Крафтов народжується дитина. Перше, ще неясне сприйняття навколишнього світу, тепло материнських рук, ласкаве звучання голосу, відчуття світла, темряви, тисячі різних звуків… Дзенькіт весняної капелі, гудіння дзвонів, спів птахів – все захоплює маленького Кристофа. Він чує музику всюди,

тому що для щирого музиканта “все суще є музика – потрібно тільки її почути”. Непомітно для себе хлопчик, граючи, придумує власні мелодії.

Дідусь Кристофа записує й обробляє його твору.

І от уже готова нотний зошит “Утіхи дитинства” із присвятою його високості герцогові Так у сім років Кристоф стає придворним музикантом і починає заробляти свої перші гроші за виступи. Не все гладко в житті Кристофа. Батько пропиває більшу частину сімейних грошей.

Мати змушена подрабативать куховаркою в багатих сімействах. У сім’ї троє дітей, Кристоф – старший.

Він уже встиг зштовхнутися з несправедливістю,

коли зрозумів, що їхня сім’я бідна, а богатие нехтують і сміються над їхньою неосвіченістю й невихованістю В одинадцять років, щоб допомогти рідним, хлопчик стає другою скрипкою в оркестрі, де грають його батько й дід, дає уроки розпещеним багатим дівицям, продовжує виступати на герцогських концертах. У нього немає друзів, будинку він бачить дуже мало тепла й співчуття й тому поступово перетворюється в замкнутого гордого підлітка, що ніяк не бажає ставати “маленьким бюргером, чесним немчиком”. Єдиною розрадою хлопчика є бесіди з дідусем і дядьком Готфридом, бродячим торговцем, що іноді відвідує сестру, матір Кристофа. Саме дідусь першим помітив у Кристофа музичний дарунок і підтримав його, а дядько відкрив хлопчикові істину, що “музика повинна бути скромн і правдивої” і виражати “теперішні, а не підроблені почуття”.

Але дідусь умирає, а дядько відвідує їх рідко, і Кристоф жахливо самотній. Сім’я на грані вбогості. Батько пропиває останні заощадження. У розпачі Кристоф з матір’ю змушені просити герцога, щоб гроші, зароблені батьком, віддавали синові.

Однак незабаром і ці засоби висихають: вічно п’яний батько огидно поводиться навіть під час концертів, і герцог відмовляє йому від місця в оркестрі.

Кристоф пише на замовлення музику до офіційних палацових свят “Саме джерело його життя й радості отруєний”. Але в глибині душі він сподівається на перемогу, мріє про велике майбутнє, про щастя, дружбу й любов. Поки ж його мріям збутися не призначено.

Познайомившись із Отто Динером, Кристофу здається, що він нарешті знайшов друга.

Але вихованість і обережність Отто далекі вільнолюбному, неприборканому Кристофу, і вони розстаються. Перше юнацьке почуття теж приносить Кристофу розчарування: він закохується в дівчину зі знатної сім’ї, але йому відразу вказують на різницю в них положенні Новий удар – умирає батько Кристофа. Сім’я змушена перебратися в житло поскромнее.

На новому місці Кристоф знайомиться із Сабіною, молодою господаркою галантерейної крамниці, і між ними виникає любов. Несподівана смерть Сабіни залишає в душі юнака глибоку рану Він зустрічається зі швачкою Адою, але та змінює йому з його молодшим братом.

Кристоф знову залишається один. Він стоїть на роздоріжжя. Слова старого дядька Готфрида – “Головне, це не утомлюватися бажати й жити” – допомагають Кристофу розправити крила й немов скинути “учорашню, уже омертвілу оболонку, у якій він задихався, – свою колишню душу”. Відтепер він належить тільки собі, “нарешті він не видобуток життя, а хазяїн її! “.

У юнаку прокидаються нові невідомі сили.

Всі його колишні твори – це “тепла водица, карикатурно-смішна дурниця”. Він незадоволений не тільки собою, він чує фальшиві ноти в добутках стовпів музики. Улюблені німецькі пісні й пісеньки стають для нього “розливом вульгарних ніжностей, вульгарних хвилювань, вульгарному суму, вульгарній поезії…”. Кристоф не приховує обуревающих його почуттів і привселюдно заявляє оних.

Він пише нову музику, прагне “виразити живі страсті, створити живі образи”, вкладаючи у свої добутки “дику й терпку чуттєвість”.

“Із чудовою зухвалістю молодості” він думає, що “треба все зробити заново або переробити”. Але – повний провал. Люди не готові сприймати його нову, новаторську музику Кристоф пише статті в місцевий журнал, де критикує всіх і вся – і композиторів, і музикантів. У такий спосіб він наживає собі безліч ворогів: герцог виганяє його зі служби; сім’ї, де він дає уроки, відмовляють йому; все місто відвертається від нього.

Кристоф задихається в задушливій атмосфері провінційного бюргерського містечка.

Він знайомиться з молодою французькою акторкою, і її галльська жвавість, музикальність і почуття гумору наводять його на думку виїхати у Францію, Впариж. Париж зустрічає Кристофа непривітно. Брудне, метушливе місто, так несхожий на вилизані, упорядковані німецькі міста.

Знайомі з Німеччини відвернулися від музиканта.

Із працею йому вдається знайти роботу – приватні уроки, обробка добутків відомих композиторів для музичного видавництва Поступово Кристоф зауважує, що французьке суспільство нітрохи не краще німецького. Усе наскрізь прогнило. Політика є предметом спекуляції спритних і нахабних авантюристів.

Лідери різних партій, у тому числі й соціалістичної, мистецьки прикривають голосними фразами свої низькі, корисливі інтереси. Преса брехлива й продажна Створюються не твори мистецтва, а фабрикується товар на догоду зіпсованим смакам буржуа, що переситилися.

Хворе, відірване від народу, від реального життя мистецтво повільно вмирає. Як і в себе на батьківщині, у Парижу Жан-Кристоф не просто спостерігає. Його живаючи, діяльна натура змушує його в усі втручатися, відкрито виражати своє збурювання Він бачить навколишню його фальш і бездарність.

Кристоф бідує, голодує, важко хворіє, але не здається. Не піклуючись про те, почують його чи музику ні, він увлеченно працює. Він створює симфонічну картину “Давид” на біблійний сюжет, але публіка освистує її.

Після хвороби Кристоф раптово відчуває себе оновленим.

Він починає розуміти неповторне зачарування Парижа, відчуває потребу знайти француза, “якого міг би полюбити заради своєї любові до Франції”. Іншому Кристофа стає Олів’є Жанен, молодий поет, уже давно здалеку восхищавшийся музикою Кристофа й имсамим. Друзі разом знімають квартиру. Трепетний і хворобливий Олів’є “прямо був створений для Кристофа”.

“Вони збагачували один одного. Кожний вносив свій внесок – те були моральні скарби їхніх народів”. Під впливом Олів’є перед Кристофом раптово відкривається “незламна гранітна брила Франції”. Будинок, у якому живуть друзі, як би в мініатюрі представляє різні соціальні шари суспільства Незважаючи на об’єднуючу всіх дах, мешканці цураються один одного через моральні й релігійні упередження.

Кристоф своєю музикою, незламним оптимізмом і щирою участю пробиває пролом у стіні відчуження, і настільки несхожі люди зближаються й починають допомагати один одному.

Стараннями Олів’є до Кристофу зненацька приходить слава. Преса вихваляє його, він стає модним композитором, світське суспільство розорює перед ним свої двері. Кристоф охоче ходить на звані обіди, “щоб поповнити запаси, які поставляє йому життя, – колекцію людських поглядів і жестів, відтінків голосу, словом, матеріал, – форми, звуки, фарби, – необхідний художникові для його палітри”. На одному з таких обідів його друг Олів’є закохується в юну Жаклину Ланже.

Кристоф так стурбований пристроєм щастя друга, що особисто клопоче за закоханих перед батьком Жаклини, хоча й розуміє, що, женившись, Олів’є вже не буде цілком належати йому.

Дійсно, Олів’є віддаляється від Кристофа. Молодята їдуть у провінцію, де Олів’є викладають вколлеже. Він поглинений сімейним щастям, йому не до Кристофа.

Жаклина одержує велику спадщину, і чоловіки вертаються в Париж. У них народжується син, але колишнього взаєморозуміння вже немає. Жаклина поступово перетворюється в порожню світську даму, що шпурляє гроші праворуч і ліворуч. У неї з’являється коханець, заради якого вона зрештою кидає чоловіка й дитину.

Олів’є замикається у своєму Горе Він як і раніше дружний із Кристофом, але не в силах жити з ним під одним дахом, як раніше.

Передавши хлопчика на виховання їхній загальній знайомій, Олів’є знімає квартиру неподалік від сина й Кристофа. Кристоф знайомиться з робітниками-революціонерами. Він не замислюється, “з ними він або проти них”.

Йому подобається зустрічатися й сперечатися із цими людьми.

“І в запалі суперечки траплялося, що Кристоф, охоплений пристрастю, виявлявся куди більшим революціонером, чим інші”. Його обурює будь-яка несправедливість, “страсті кружляють йому голову”. Першого травня він відправляється зі своїми новими друзями на демонстрацію й тягне із собою ще не зміцнілого після хвороби Олів’є.

Юрба розділяє друзів.

Кристоф кидається в бійку з поліцейськими й, захищаючись, простромлює одного з них його ж власною шаблею Сп’янений битвою, він “в усі горло розспівує революційну пісню”. Олів’є, затоптаний юрбою, гине. Кристоф змушений бігти у Швейцарію.

Він очікує, що Олів’є приїде до нього, але замість цього одержує листа зі звісткою про трагічну загибель друга.