Салтиков-Щедрін – один з видатних письменників-сатириків класичної російської літератури. Його талант оригінальний, своєрідний і цікавий, повз його творчість не можна пройти. Письменник багато й плідно працював, від добутку до добутку вдосконалюючи майстерність, вигострюючи сатирою перо, викриваючи “свинцеві мерзенності життя”.
Його пізній і самий зрілий роман “Добродії Головлеви” можна назвати історією виморочной сім’ї, приреченої на загибель через її спрагу, що вразила, корисливості, втрати людських зв’язків між
Це особливо стосується Порфирія Петровича Головлева – Иудушки. Він попадає в павутину власного марнослів’я, стаючи жертвою й катом одночасно. Своя байдужність до спившемуся брата Степанку-Бельбасу Иудушка також намагається сховати за порожніми фразами, умовляє мати позбавити спадщини недбайливого сина.
Не без участі Иудушки Степан був приречений на напівголодне самітництво. Смерть брата наближає Порфирія Петровича до фатальної самітності. ” Історія умертвий” знаходить продовження в долі іншого брата Иудушки – Пашки тихоні. Сцена побачення Порфирія Петровича з умираючим
За його релігійними мовленнями криється лише меркантильний інтерес. Павлу здавалося, що Порфирій обплутує його невидимою павутиною, від якої важко дихати, що наближає його й без того швидку кончину. Навіть на найближчу людину – свою матір – Порфирій Петрович дивиться очами не люблячого сина, а богатого поміщика, відводячи їй роль безсловесної нахлібниці
Правда, спочатку Иудушка лестить матері, підлещується перед нею, намагаючись створити видимість люблячого й турботливого сина, намагаючись стати її виконувачем духівниці. І як тільки домагається свого, відразу ж втрачає інтерес і “повага” до матері; вона тепер йому не потрібна – зайвий рот. Так само переступить він і через своїх дітей, Петеньку й Володеньку, відмовивши їм у допомозі, заміняючи її порожніми й довгими листами. Порфирій Петрович прекрасно розуміє, що прирікає синів на смерть, але немає в його серце любові й жалю, милосердя й співчуття
Сімейні узи, синовний і батьківський борг – все це для нього порожні фрази. Лише корисливість, спрага наживи мають для нього зміст. Але ніякої логіки в його діях немає. Для чого йому багатство, кому він хоче його залишити, кого ощасливити? Нікого близьких немає поруч.
Лише спившаяся племінниця роз’ятрює його душу, розповідаючи про своє життя на театральних підмостках і малюючи картину загибелі Любиньки… Заради чого він жив, що й кому залишить після себе? Чи задає Порфирій Петрович собі подібні питання?
Немає. Він намагається сховатися від життя за марнослів’ям. Боячись прозріння, він ховається за видимістю життя
Салтиков-Щедрін створює досить складний і трагічний образ. Життєвий шлях Иудушки – це поступова втрата їм зв’язку з реальністю, з живими людьми, а потім болісний шлях прозріння на порозі життя, коли майже роздягненим піде він у ніч на могилу матері. А може бути, це лише гарячкове марення? Автор не дає однозначної відповіді, залишаючи рішення за читачами
Добутку Салтикова-Щедріна, написані їм на злість дня, завдяки ярчайшему таланту сатирика пережили десятиліття, але не загубили своєї сили. Вони викривають і сміються, борються з вульгарністю й фальшю, пустопорожньою балаканиною й бездушшям, відсталістю й неуцтвом
Блискуча сатира Михайла Євграфовича, на жаль, актуальна й сьогодні, тому що негативні типи, створені його безсмертним талантом, дивно живі й у наші дні. Але розглянути їх і знайти методи боротьби з ними допомагає великий письменник
Історія загибелі сімейства кріпосників Головлевих спочатку була частиною хроніки “Добромисні мовлення”, що в основному присвячена опису дійсності хижака-буржуа Дерунова. Письменник вирішив виділити із хроніки оповідання про сім’ю Головлевих і створив на їхній основі роман-хронікові “Добродії Головлеви”. Композиція його була підпорядкована одній темі – краху кріпосництва. Роман починається передчуттям смерті одного з героїв (Степана), потім протягом оповідання перед нами з’являється ціла галерея вмираючих, що сходять зі сцени життя людей. “Головлеви – це сама смерть, злісна, пустоутробная; це смерть, що вічно підстерігає нову жертву”, – писав сатирик
Образи Головлевих старшого й молодшого покоління – яскрава ілюстрація пагубного впливу на людську особистість недосконалого суспільного лада, заснованого на гнобленні. Саме тому автор у романі приділяє увагу більше моральній, моральній стороні справи, а не економічному збіднінню кріпосників. Хочу відзначити, що авторові вдалося так талановито зобразити конкретних героїв, що в них втілилися всі пороки не тільки однієї сім’ї, але й усього суспільства.
Яскраво виписаний Иудушка Головлев. Письменник зробив його буквально символом усякого паразитизму, людиноненависництва й реакції
Усе компоненти роману: пейзаж, мовлення героїв, авторські характеристики й відступи – усе в романі служить однієї мети – розкриттю причин загибелі будуючи кріпосників. Особливо вражає мовлення Иудушки – людиноненависника й блу-дослова, виткана з афоризмів, зменшувальних і ласкательних слів, подихів, лицемірних звертань до Бога, безперервних повторень
Хочу відзначити також ще дуже важливий композиційний момент у романі: автор свідомо виключив подробиці кріпосницького побуту, виховання нового покоління кріпосників і їхніх взаємин із селянами. Мені здається, письменник зробив це для того, щоб створити ще більш безвихідний і не тло, що гармоніює з живим миром, на якому зживають себе кріпосники. Живаючи, світла дійсність як би сама не випускає їх з обмеженого простору, немов страшна заразна хвороба
Є присутнім і відчувається читачем у романі й дух самого автора, що всією душею любив пригноблений народ Росії й боровся за нього волю
(2 votes, average: 5.00 out of 5)