Події відбуваються в Англії за правління Генріха IІ. На півночі були величезні ліси, де міг полювати міг тільки король, а іншим під страхом смерті заборонялося вбити хоча б оленя. Ліси охороняли королівські лісники, і головний лісничий у кожному лісі мав таку ж саму владу, як шериф.
У Шервудському та Бернесдейльському лісах головним лісничим там був Х’ю Фітзу. Він мав тиху, лагідну дружину і маленького сина Роберта. Хлопчик, як свідчить запис в актовій книзі, народився 1160 року в місті Локслі, – через те його часто й називали Локслі або
Роб, як тільки міцно зіп’явся на ноги, одразу полюбив блукати з батьком по лісі, а згодом і стріляти з лука. Довгими зимовими вечорами Роб любив слухати розповіді батька про хороброго Зеленого Віллі-розбійника, який не боявся королівських лісників і багато років гуляв по заповідниках, стріляючи оленів та бенкетуючи зі своїми друзями.
Коли надворі стояла негода, Роб цілими днями стругав рівненькі стріли для довжелезного лука й прив’язував до них сірі гусячі пера.
Матері не подобалося, що Роб так цікавиться життям розбійників, вона бачила сина при дворі короля або в абатстві. Вона вчила його
Роб мав двох друзів: один був Віллі Геймвелл, син батькового брата, який жив у Геймвелл-Лоджі, біля Ноттінгема, а друга – Маріан Фітцуолтер, єдина дочка графа Хантінгдона.
Маріан і Роб товаришували, але зустрічалися таємно в лісі, бо їх батьки ворогували. Однак ані Роб, ані Маріан аніскільки не зважали на ворожнечу своїх батьків.
Але скоро безхмарне життя Роба закінчилося. У Робового батька, крім Фітцуолтера, були ще два непримиренні вороги: сухоребрий шериф Ноттінгема і гладкий єпископ Герфорда. Ці троє ворогів змовились між собою і нашепотіли на вухо королеві таке, що Х’ю Фітзу відразу втратив посаду королівського лісничого. Сім’ю Фітзу холодного зимового вечора вигнали з будинку, а батька арештували. Роб з матір’ю змушений був жити у родича, сквайра Джорджа Геймвелла, який радо надав їм притулок.
Через кілька місяців матір Роба померла, не витримавши таких переживань. А з приходом весни, у в’язниці, помер і батько, а його вороги навіть не встигли вигадати обвинувачення.
Минуло два роки. Двоюрідний брат Роба, Віллі, вчився у школі далеко від дому; Маріан батько відіслав до двору королеви Елеонори, коли довідався про дружбу дочки з Робом. Цілих два роки осиротілий хлопець був зовсім самотній. Дядько нічим не міг допомогти своєму племінникові, який сумував за батьками та колишнім життям у лісі.
Він відчував себе трохи краще, лише коли брав до рук лук і стріляв.
Одного дня дядько повідомив Робові, що в Ноттінгемі ярмарок, і шериф оголосив змагання лучників. Найкращі з них стануть королівськими лісниками, а того, хто стрілятиме найвлучніше, чекає ще й нагорода – золота стріла. Роб зрадів цій пропозиції, адже хотів зайняти місце батька і був готовий до змагання за нього.
Роб, через кілька днів, вирушив з Локслі й подався через Шервудський ліс до Ноттінгема. Через плече у нього висів довгий тисовий лук, при боці погойдувався сагайдак, вщерть наповнений стрілами, а в руці юнак міцно стискав дебелий ціпок. Одягнений він був у все зелене і мав великі надії на майбутнє.
Продираючись крізь хащі Шервудського лісу він наскочив на гурт лісників, що влаштували бучний бенкет під розлогими шатами столітнього дуба.
Ватажком лісників був той чоловік, який незаконно посів батькове місце і вигнав їхню сім’ю на вулицю. Роб хотів пройти повз них, але ватажок лісників, посміявся над хлопцем і запропонував йому показати своє вміння стріляти з лука. Якщо Роб влучить у ціль, то отримає двадцять срібних монет від лісника, а як не влучить, то позбудеться голови.
За сто кроків у лісі з’явився табун королівських оленів, і Роб за вимогою лісничого мав послати стрілу на піввідстані до них. Але Роб пообіцяв влучити в оленя-ватажка, і за кілька хвилин той упав додолу.
Лісники від подиву зойкнули, а тоді сердито почали репетувати. Найбільше лютував той, що сам же таки запропонував битися об заклад.
Лісничий погродував Робу смертю, і не заплативши йому наказав йти геть. Хвиля обурення здійнялася у Робових грудях.
– Я йду, бо твоя пика вже намуляла мені очі, любий лісничий. На тобі недоноски мого батька! – вигукнув він і, відвернувшись, пішов своєю дорогою.
Лісничий сприйняв ці слова як погрозу і вистрілив Робові у спину. Роб затремтів від гніву і вбив лісничого.
Так помстився Роб за смерть батька, хоч тепер сам опинився поза законом.
Роб втік у зелену лісову гущавину, а ввечері стомлений прибився до хатини, що стояла на далекому узліссі. Там жила одна бідна вдова, яка знала Роба ще хлопчиком. Стара жінка нагодувала гостя, а він розповів усе, що з ним сталося.
Жінка нарікала на свавілля багатіїв, а потім вдова розповіла, що трьох її синів оголосили розбійниками, бо вони минулої зими вбили одного королівського оленя, аби не померти з голоду.
Тепер її сини та інші чоловіки ховаються в лісі, і всі мають луки проти кривдників. Роб вирішив пристати до них, і коли вночі три сини вдови прийшли до матері, він мав з ними розмову.
Упевнившись, що всі Робові наміри збігаються з їхніми волелюбними пориваннями, вони взяли з нього присягу на вірність і тільки тоді розповіли, де схованка їхньої ватаги. Але їх ватага не мала ватажка, вони домовились обрати головним розбійника, який зможе пробратися непоміченим у Ноттінгем і здобути винагороду на змаганнях лучників.
Роб зрадів, бо він хотів взяти участь у цих змаганнях, а тепер вони дадуть йому можливість стати ватажком усіх розбійників Шервудського лісу!
Роб замаскувався і вийшов на широкий базарний майдан. Шериф Ноттінгема оголосив винагороду за голову Роба – сто фунтів стерлінгів.
Великі змагання почалися після полудня. Двадцять лучників мали боротися за золоту стрілу. Серед них впадав у око жалюгідний на вигляд жебрак, одягнений в строкате лахміття (це і був Роб).
Люди сміялися з жебрака, але не могли йому заборонити брати участь у змаганнях.
Поруч з Робом стояв м’язистий смагляволиций парубійко із зеленою перев’яззю на лівому оці, з якого теж сміявся натовп, але він не це не зважав.
Трибуни були переповнені і всі чекали початку змагань.
У центральній ложі сидів бундючний шериф, його обвішана коштовностями дружина й дочка, як сподівалася одержати золоту стрілу з рук переможця і таким чином стати королевою дня.
У сусідній ложі розсівся товстенний єпископ Герфорда, а в ложі з другого боку сиділа Маріан, побачивши її серце Роба стрепенулося! Тепер він ще більше хотів перемогти.
Першу ціль буде поставлено за тридцять елів. Ті, що влучать у яблучко, стрілятимуть у другу ціль, пересунуту на десять елів далі. Третю ціль поставлять ще далі, і так аж поки визначиться переможець.
Він одержує золоту стрілу й посаду королівського лісника, а також завойовує право обрати королеву дня.
У першу ціль влучили всі лучники, а потім учасників все меншало. Натовп підтримував улюбленців, і дивувався, що жебрак і одноокий стрілець так влучно стріляють.
На останньому етапі змагань стріла Роба потрапила в центр цілі, а стріла “однооокого” лише трішечки не влучила в середину, але обчухрала пір’я на Робовій стрілі. Незважаючи на свою поразку, він перший привітав Роба з перемогою і зник у натовпі.
Герольд запросив Роба до шерифової ложі, де чекала його винагорода. Шерифові Роб представився як Роб Мандрівник, і відмовився від посади лісничого.
Шерифові брови погрозливо зійшлись на переніссі, але заради дочки та золотої стріли він удав, що пустив відповідь жебрака повз вуха.
Але і золоту стрілу Роб вручив не дочці шерифа, а Маріан.
Шериф тільки зиркав спідлоба на голодранця-лучника, який відмовився від служби в нього, без слова подяки забрав приз та ще й на очах у всіх принизив його дочку. Він хотів був щось сказати, але чванлива дочка стримала його. Тоді шериф покликав свою сторожу й наказав стежити за жебраком.
Але Роб спритно крутнувся і зник у натовпі.
Того ж вечора посеред галявини в Шервудському лісі навколо багаття сиділо сорок молодців, одягнених у все зелене. Вони смажили на вогні оленину і весело гомоніли. До них приєднався Роб, історію якого вже знала вся ватага. Один із синів вдови – Дебелий Вілл нагадав, що їм потрібен ватажок і запитав у Роба як пройшли
– Можу сказати, що я таки справді пошив шерифа в дурні, а на додачу ще й забрав у нього золоту стрілу. Однак щодо приза, ви мусите повірити мені на слово, бо я подарував його одній дівчині.
Роб був готовий стати простим лучником у цій ватазі, якщо його словам ніхто не повірить. Але з’явився “одноокий лучник” (уже без пов’язки на оці) і підтвердив, що Роб чесно виграв змагання і він визнає його ватажком.
Того вечора ще довго навколо багаття лунали бадьорі пісні й точилися веселі розмови. Ватага подарувала Робінові Гудові ріжок, яким він мав скликати своїх бійців. Всі урочисто поклялися, що, забираючи гроші та добро в багатіїв, вони всіляко допомагатимуть бідним та знедоленим і ніколи не заподіють лиха жінці.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)