( Скорочено )
На цьому вокзалі був сад. З-за огорожі виглядали гілки з червоними “блучками. Горобці могли вільно перелітати та сідати на них.
Грицькові уявлялося, що якось уночі він ітиме з останньої електрички і побачить відчинені двері. Увійде в сад, ляже в сплутану грішу, притулиться до матінки-землі й спитає: “У кого ж я такий вдався – нещасний та волоцюга?”
Міліція не чіпала Грицька, бо знала, що він не має ні хати, ні жінки, лише гармошку та чорну хворобу ще з війни. Була ще сестра Нуська, але йому не сиділось в неї. Треба
Чорна хвороба зробить з чоловіком усе на світі… А таких, як я… і без чорної хвороби вистачає. Григорій Сковорода теж поблукав по світу, а чим моя гармошка за його філософію гірша? “
Грицько зайшов у вагон, дренькнув гармошкою. Заграв “На сопках Маньчжурії”, потім “Прощання слов’янки”, і у капелюх посипалися копійки. Чоловік кожному, навіть дитині, казав: “Цілую руку”. Грицько проходив ще два вагони, а потім сідав, і ніяка сила не примусила б його заграти ще.
Бо йому набридло.
Грати його навчив тато, як повернувся
Мама не знесла такої ганьби й померла, а старий замерз п’яний, повертаючись із міста.
Гриць пробував описати цю жалісливу історію на папері, але письменницького таланту не мав. А коли грав, перед очима ставав його тато-каліка, що не мав щастя змалку й до останку.
Грицько зліз з електрички й пішов до буфету за пивом з копченою рибою. Голови й шкірки він забирав із собою – для котів чи собак.
Одного разу Грицько зустрів Стьопу, який повідомив, що Микольця дуже слабкий і просить зайти до нього. Пішли разом.
Микольця жив у малесенькій хатці, лагодив людям черевики. Він зрадів товаришеві. Глянув на Грицькові черевики, сказав, що давно вже треба їх лагодити.
Грицько запропонував Миколі йти до лікарні, але той попросив друга заграти – ото й буде його лікування. Він пропонував товаришеві залишатися жити у хаті, як він помре. Грицько відшучувався, казав, щоб не брав дурного у голову. Але Микола відчував, що недовго йому залишилось. Він сказав, щоб Грицько не кидав собаку Боска.
Потім попросив почитати “Кобзаря” – “Перебендю”.
Вночі був вітер із дощем. Грицько подумав, чи не завалить він хату. Але він не знав, що старі хати стоять міцно. І Грицько згадав про сад. Мабуть, вітер усі яблука позриває.
От тільки б гілля не поламав. Та за муром не так дме.
У новелі “Потрапити в сад” письменниця Г. Пагутяк звертає увагу читачів на долю жебраків, інвалідів, безпритульних, яких люди у повсякденному житті зазвичай не помічають і навіть зневажають. Але ж серед них є дуже хороші, добрі та талановиті люди, які стали жертвами непереможних обставин. Саме таким є Грицько – жебрак і волоцюга, який, проте, має поняття про людську гідність, гордість, товариську взаємодопомогу, йому не чужі література й філософські роздуми про сенс життя.
Він, так само, як його товариш Микольця, небайдужий до духовних цінностей, завжди готовий прийти на допомогу чи просто підняти настрій людям. Г. Пагутяк закликає своїх читачів не втрачати людської гідності, з повагою ставитися до оточуючих, берегти й шанувати в людині її внутрішній світ.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)