Дуже недобре діло брехати! “Брехнею, – кажуть люди, – світ пройдеш, та назад не вернешся”. Брехун собі ворог і людям зло робить. Усякий зна сю правду, одначе усяк бреше. Не нарівно: один бреше на усі заставки, інший бреше потрішку, оглядаючися; а усе недобре діло брехати. Хоч ти на півпальця збрешеш, а лиха наробиш на ввесь вік.
Оглядітеся лишень круг нас, на кого карлючка закарлючиться? Оттой як сватався, так казав, що в нього дві слободи і грошей повні комори: одурив дівчину, пішла за нього та й плачеться по увесь вік, бо не тільки нічим
Інший каже: “Давайте попереду грошики, я вам мудрих книжок понаписую”. Грошики зчистив, а за книжками хоч і не приходьте. “Цур дурнів, – каже, – одурив вас, буде з мене, слухайте ось вам кумедії…” Та як усе розказувати, як, хто і коли збрехав, так і до світу не перекажеш їх. Ми тільки подумаймо об тім, що недобре діло брехати; недобре для себе, а другому такого наробиш, що й не відчитаєш нічим! Ось слухайте. Просив Пархім Остапа,
Хівря була дівка годяща, була хазяйка, роботяща, мала й худобинку; а Пархім теж парубок голінний – хоч куди. Остап, нічого робити, каже: – Добре, піду, аби б товариша зиськати. Зострівся з Самійлом. – Зділан милость, Петровичу Самійло, – каже Остап, – іди зо мною підбрехачем за Пархома до Хіврі. – Та чи зумію лишень, – каже Самійло, – зроду не був у сім ділі. – Та воно не трудно, – каже Остап, – я буду починати брехати, а ти підбріхуй; звісно, як старости брешуть про парубка, за кого сватають, а без брехні вже не можна!
Я збрешу на палець, а ти підбріхуй на цілий локоть, то й закінчаєм діло, зап’ємо могоричі, а молоді опісля нехай живуть, як знають! – Добре, Остапе, зумію, піду добуду паличку і зайду за тобою, – сказав Самійло і потяг додому. Зібралися старости, як довг велить, узяли хліб святий під плече, палички у руки, пішли до Хіврі. Увішедши у хату, помолилися, хазяїну поклонилися і почали казати законнії речі про порошу, про князя, про куницю і звели на красну дівицю. Добре усе. Старі Хіврині усе слухають, далі почали розпитувати, що є у молодого. – Та у нього чимало є чого, – каже перший староста. – Де-то чимало? – каже підбрехач. – У нього усього є багацько. – Єй волики. – Та які волики?
Таки настоящі воли. – Єй овечата, – почина перший староста. – Та які овечата?
Таки настоящі вівці, – підбрехує Самійло. – Єй хатина. – Та яка хатина? Настояща хата, новісінька, просторна. – І у господарстві не дуже кому дає волі. – Та таки і ніякому. Сам усім орудує і що хочеть, те й робить. Хіврині старі аж плямкають, що таке добро достанеться їх дочці, та й почали питати, хто іменно парубок. – От, коли знаєте, Пархім, – сказав Остап. – Терешкович, Понура, – договорив Самійло. – Е! Себто той кривий на ногу? – спитала мати Хіврина. – Та він так, трошки, храма на одну ногу, – сказав перший староста. – Де-то храма? І не на одну, а він і обома не здужа ходити, – підправив підбрехач. – Та трохи чи не косий? – пита батько Хіврин. – Та так, косенький, на одно око, – каже староста. – Де-то вже на одно? І не косенький овсі, він і обома нічого не бачить, – доповнив підбрехач. – Та він щось горілку часто вжива? – питається батько. – Так, вип’є потрошку, коли та коли, – каже Остап. – Де-то вже коли та коли?
Таки повсякдень, і таки не потрошку, а п’є, поки звалиться. – Та, кажуть, щось там нашкодив, так чи не буде йому біди? – допитується батько. – Яка там біда? Може, провчать трошки, – сказав староста. – Як то можна трошки? Його так гарно кат кнутом попоб’є та й на Сибір зошлють, – закінчив підбрехач…
Після такої розмови що батькові та матері Хівриним робити? Випровадили нечестю старостів і трохи чи й не позивали ще за бешкет, що за такого жениха приходили сватати їх дочку. А на парня пустили славу, що й повік не збув!
Дуже недобре діло брехати!
(2 votes, average: 3.50 out of 5)