I Жовтень вуж наступив – вуж гай отряхает Останні аркуші з нагих своїх галузей; Дохнув осінній хлад – дорога промерзає. Дзюрчачи ще біжить за млин струмок, Але ставок уже застиг; сусід мій поспішає В отъезжие поля з охотою своєї, И страждут озимини від скаженої забави, И будить гавкіт собак заснулі діброви. VII Сумовита пора! очей очарованье!
Приємна мені твоя прощальна врода – Люблю я пишне природи увяданье, У багрець і в золото одягнені ліси, У їхніх сінях вітру шум і свіже дыханье, И імлою волнистою покриті небеса, И рідкий сонця промінь,
Москва, 1959 СПІВАК Чули ль ви за гаєм глас нічного Співака любові, співака свого суму? Коли поля в годину ранковий мовчали, Сопілки звук сумовитий і простій Чули ль ви? Зустрічали ль ви в пустельній тьмі лісового Співака любові, співака свого суму?
Чи сліди зліз, посмішку ль зауважували, Иль тихий погляд, виконаний тугою, Зустрічали ви? Зітхнули ль ви, слухаючи тихий глас Співака любові, співака свого суму? Коли в лісах ви юнака видали, Зустрічаючи погляд його погаслих очей, Зітхнули
Антологія російської поезії в 6-ти т. Москва: Дитяча Література, 1996.
ПІСНІ ПРО СТЕНЬКЕ РАЗІНА 1 Як по Волзі ріці, по широкій Випливав востроносая човен, Як на човні веслярі відважні, Козаки, хлопці молоді. На кормі сидить сам хазяїн, Сам хазяїн, грізний Стенька Разін, Перед ним червона дівиця, Полоненная перська царівна. Не дивиться Стенька Разін на царівну, А дивиться на матінку на Волгу.
Як промовив грізний Стенька Разін; “Ой ти гой еси, Волга, мати рідна! З дурного років мене ти воспоила, У боргу ніч колисала, качала, У хвильову погоду виносила
За мене чи молодця не дрімала, Козаків моїх добром наділила. Що нічим ще тебе ми не дарували”. Як підхопився отут грізний Стенька Разін, Підхопив перську царівну, У хвилі кинув червону дівицю, Волзі-Матінці нею поклонився
2 Ходив Стенька Разін В Астрахань місто Торгувати товаром. Став воєвода Вимагати подарунків. Підніс Стенька Разін Камки хрущатые, Камки хрущатые – Парчі золоті. Став воєвода Вимагати шуби
Шуба дорога: Підлоги-Те нові, Одна боброва, Інша соболья. Йому Стенька Разін Не віддає шуби. “Віддай, Стенька Разін, Віддай із плеча шубу! Віддаси, так спасибі; Не віддаси – повішу Що в чистому полі, На зеленому дубі Так у собачій шубі”.
Став Стенька Разін Думати думу: “Добро, воєвода. Візьми собі шубу. Візьми собі шубу, Так не було б шуму”.
3 Що не кінський топ, не людська молвь, Не труба сурмача з поля чується, А погодушка свище, гуде, Свище, гуде, заливається. Зазиває мене, Стеньку Разіна, Погуляти по морю, по синьому: “Молодець відважний, ти розбійник лихий, Ти розбійник лихий, ти розгульний бешкетник, Ти сідай на тури свої швидкі, Розпусти вітрила полотняні, Втечі по морю по синьому. Прижену тобі три кораблики: На першому кораблі червоне золото, На другому кораблі чисте срібло, На третьому кораблі душу-дівиця”. 1826
(1 votes, average: 5.00 out of 5)