Ранньою осінню 1830 р. допитливий учений, у ньому вгадується сам Мериме, наймає в Кордове провідника й відправляється на пошуки древньої Мунди, де відбувся останній переможний іспанський бій Юлія Цезаря. Полуденна спека змушує його шукати притулку в тінистій ущелині. Але місце в струмка вже зайнято. Назустріч оповідачеві піднімається спритний, сильний малий з похмурим поглядом, гордою поставою й світлими волоссями. Мандрівник обеззброює його сторожкість запрошенням розділити з ним сигару й трапезу, далі вони продовжують шлях разом, незважаючи
Супутник кладе поруч мушкетон і засипає сном праведника, ученому ж не спиться.
Він виходить із будинку й бачить скрадливого провідника, що збирається попередити уланський пост, що у венте зупинився розбійник Хосе Наварро, адже за піймання його обіцяні двісті дукатів. Мандрівник попереджає супутника про небезпеку. Тепер вони зв’язані узами дружби.
Учений продовжує свої розшуки в бібліотеці домініканського монастиря в Кордове.
Після заходу сонця він звичайно гуляє по березі Гвадалквівіру Один раз увечері на набережній
Він пригощає її сигаретами, довідається, що її кличуть Кармен, що вона циганка й уміє ворожити.
Він просить дозволи проводити її додому й показати йому своє мистецтво. Але гадання перерване на самому початку – розорюється двері, у кімнату з лайками уривається закутаний у плащ чоловік. Учений довідається в ньому своегодруга Хосе Після лютої перепалки з Кармен незнайомою мовою Хосе виводить гостя з будинку й указує дорогу до готелю.
Учений виявляє, що в нього тим часом зникли золотний годинник з боєм, які так сподобалися Кармен. Засмучений і присоромлений учений залишає місто.
Через кілька місяців він знову виявляється в Кордове й довідається, що розбійник Хосе Наварро арештований і чекає страти у в’язниці. Цікавість дослідника місцевих вдач спонукує вченого відвідати розбійника й вислухати його сповідь Хосе Лисаррабенгоа розповідає йому, що він баск, народився в елисондо й належить до стародавнього дворянського роду. Після кривавої бійки біжить із рідного краю, вступає в драгунський полк, служить ретельно й стає бригадиром.
Але один раз, на його нещастя, його призначили у варту на севильскую тютюнову фабрику.
У ту фатальну п’ятницю він уперше побачив Кармен – свою любов, що принесла лише одне борошно й погибель. Разом з іншими дівчинами вона йде на роботу. У роті в неї квітка акації, і ступає вона, поводячи стегнами, точно молода кордовская кобилиця Через дві години викликають убрання, щоб припинити криваву сварку на фабриці.
Хосе повинен відвести у в’язницю призвідницю сварки Кармен, що спотворила ножем особа однієї з робітниць.
По дорозі та розповідає Хосе зворушливу історію про те, що вона теж із Країни басків, у Севільї зовсім одна, неї труять як чужу, тому вона й узялася за ніж. Вона бреше, як брехала все життя, але Хосе вірить їй і допомагає бігти. За це він розжалуваний і на місяць відправлений втюрьму.
Там він одержує подарунок Кармен – хлібець із напилком, золотою монетою й двома піастрами. Але Хосе не хоче бігти – військова честь утримує його. Тепер він служить простим солдатом.
Один раз він стоїть на годинниках у будинку свого полковника Під’їжджає екіпаж із циганами, запрошеними для звеселяння гостей. Серед них Кармен. Вона призначає Хосе зустріч, вони проводять разом щасливий день і ніч.
При прощанні Кармен говорить: “Ми квити.
Прощай… Знаєш, синок, мені здається, я трошки тебе полюбила. Але
> вовкові із собакою не ужиться”. Марне намагається Хосе знайти Кармен. Вона з’являється тільки тоді, коли потрібно провести контрабандистів через пролам у міській стіні, що охороняє Хосе.
Так, за обіцянку Кармен подарувати йому ніч він порушує військову присягу. Потім він убиває лейтенанта, якого приводить до себе Кармен. І стає контрабандистом. Якийсь час він майже щасливий, тому що Кармен іноді ласкава з ним – до того дня, коли в загоні контрабандистів з’являється Гарсиа Кривій, огидний виродок.
Це чоловік Кармен, якого їй нарешті вдається визволити з в’язниці.
Хосе і його “соратники” займаються контрабандою, грабують і іноді вбивають мандрівників Кармен служить зв’язковий і навідницею. Рідкі зустрічі приносять коротке щастя й нестерпний біль. Один раз Кармен натякає Хосе, що під час чергового “справи” можна б підставити кривого чоловіка під ворожі кулі.
Хосе воліє вбити суперника в чесному двобої й стає ромом (по-цигански чоловіком) Кармен, але вона усе більше тяготиться його нав’язливою любов’ю. Він пропонує їй змінити життя, виїхати в Нове Світло. Вона ж піднімає його на сміх: “Ми не створені для того, щоб саджати капусту”.
Через якийсь час Хосе довідається, що Кармен захоплено матадором Лукасом. Хосе несамовито ревнує й знову пропонує Кармен виїхати в Америку. Вона відповідає, що їй і в Іспанії добре, а жити з ним вона однаково не буде.
Хосе везе Кармен у відокремлену ущелину й знову й знову запитує, чи піде вона за ним.
“Любити тебе – не можу. Жити з тобою – не хочу”, – відповідає Кармен і зриває з пальця подароване имкольцо. У люті Хосе двічі втикає в неї ніж.
Він ховає її в лісі – вона завжди хотіла знайти вічний спокій у лісі – і кладе в могилу кільце й маленький хрестик.
У четвертій, останній главі новели оповідач самозабутньо ділиться із читачами своїми спостереженнями над звичаями й мовою іспанських циганів. Під кінець він приводить багатозначне циганське прислів’я: “У наглухо закритий рот мусі замовлений хід”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)