П’єса на три дії і дві картини
У першій дії ми бачимо майдан провінційного містечка, де розмістилися бакалійна крамниця та кав’ярня. Літо, неділя.
З’являються Жан і Беранже. Жан має рожеве обличчя, одягнений дуже дбайливо: каштановий костюм, червона краватка, накладний крохмальний комірець, каштановий капелюх. А ось Беранже зовсім інший: неголений, без капелюха, волосся скуйовджене, одяг обшарпаний.
Взагалі Беранже весь якийсь занедбаний і втомлений.
Жан і Беранже сідають за столик на терасі кав’ярні. Чоловіки розмовляють
Тому й п’є кожної суботи, щоб забутися. Жан відповідає, що всі повинні працювати і що ідеальна людина – це та, яка викопує свій обов’язок, наприклад службовий.
У цей час звіддаля долинає шалений тупіт, сапання і ревіння тварини. Беранже не звертає на це уваги, але Жан стурбовано кричить, що вулицею біжить
Усі обмінюються враженнями, що носоріг був “отакої!”. Жан не може прийти до тями: “Носоріг, що гуляє собі містом,- це вас не дивує? Такого не можна дозволяти!” Беранже заспокоює його, кажучи, Що “він до нас не достане”. Проте Жан не може заспокоїтися і намагається зрозуміти, звідки в місті могла з’явитися така тварина: бо в зоопарку звірі видохли від чуми, цирк уже давно не приїжджає до містечка, бо “мерія заборонила всіляким волоцюгам заходити на територію комуни. “
Беранже починає дратуватися і говорить, що, може, носоріг “ховався десь поблизу в лісовому болоті. Може, він ховався під каменем. А може, звив собі гніздо на сухій гілляці”.
Жан кричить, щоб Беранже облишив свої жарти, якщо він не розуміє, наскільки є небезпечним, коли носоріг бігає містом у неділю вранці. Беранже заспокоює друга: “Цього не повинно бути. Та це не причина, щоб сваритися зі мною через ту звірину. Тупе чотириноге, що не варте й однісінького слова!
Та ще й люте. І вже зникло воно, більш не існує. Не варто перейматися тим, чого нема”.
У цей час на майдані з’являється Дезі, молода білява друкарка. Побачивши її, Беранже незграбно підводиться, зачіпає чарку з ганусівкою, яка виливається на Жанові штани. Беранже стурбований: він не хоче, щоб Дезі помітила його в такому обшарпаному вигляді.
Жан дорікає Беранже, що він сам собі риє могилу власним пияцтвом. Беранже відповідає, що почуває себе “безпритульним у житті, серед людей”, тому й тягнеться до чарки: “Я втомлений, уже давно я втомлений. Моє власне тіло стало мені тягарем.
Я сам до себе не звик. Не знаю, чи я це я. А коли трохи вип’ю, тягар зникає. Я впізнаю себе, стаю собою”.
Жан відповідає йому на це, що “насправді тяжкий тільки алкоголь”.
З’являються Літній Добродій і Логік і починають розмовляти про силогізми. Наприклад, що в кота чотири лапи. “Ізидор і Фріко мають по чотири лапи кожен. Отже, Ізидор і Фріко – коти”.
Добродій зауважує, що в його собаки теж чотири лапи, на що Логік відповідає: “В такому разі це кіт”. А Жан і Беранже в цей час розмовляють про життя та існування, про сенс життя. Жан зауважує Беранже, що той лише прикидається, нібито його не цікавить життя, бо Беранже закоханий у Дезі. Уся подальша розмова Беранже і Жана відбувається “під акомпанемент” розмови Логіка і Літнього Добродія про котів, їх смертність та кількість лап.
Беранже зізнається, що, на його думку, Дезі вже обрала іншого – ліценціата права, юриста Дудара. Жан Закликає приятеля бути господарем власної долі. А для цього, як він вважає, достатньо голитися щодня і дбати про охайність одягу.
До того ж, Жан пропонує Беранже проводити по-інтелігентному дозвілля: “Ходіть до музеїв, читайте літературні журнали, відвідуйте лекції.
Це позбавить страху, сформує ваш розум. І за чотири тижні вже будете окультуреною людиною”. Беранже погоджується, що замість того, щоб пити, він ліпше удосконалить свій розум; і зараз же купить квитки спочатку до музею, а ввечері – до театру. Беранже запрошує із собою Жана, але той відповідає, що замість музею у нього буде сієста, а ввечері його запросили на вечірку в ресторані. А на зауваження Берапже, у чому ж тоді між ними різниця, Жан кричить, що “все залежить від міри.
На відміну від вас, я людина поміркована”.
Знову чути ревіння, шалений чвал, дикий тупіт носорожачих копит. Гучний шум перекриває голоси чотирьох співбесідників. І знову спалахує галас. Усі кричать: “Ох! Носоріг!
Отакої!” Коли шум слабшає, з’являється Господиня, яка тримає в руках мертвого й закривавленого кота – його розтоптав носоріг. Усі починають жаліти бідолашну тваринку. Господиню поять коньяком, але вона у розпачі постійно повторює: “Мій котику, мій котику!”.
З’являється Дезі і розпитує про носорога.
Жан і Беранже починають сперечатися: Жан стверджує, що цього разу біг інший носоріг, бо перший “мав два роги на носі, то був азіатський носоріг, а цей має лиш одного рога – це африканський!” Беранже заперечує, що у Жана не було часу порахувати роги, до того ж носоріг зняв густу куряву, і взагалі, як запевняє Беранже, це “в азіатського носорога один ріг, а в африканського – два. “
Жаи і Беранже і далі галасливо сперечаються. А Господиня продовжує плакати через кота. До суперечки про носорожачі роги втягуються Літній Добродій, Власник кав’ярні, Бакалійниця і Бакалійник.
А Беранже тим часом намагається зрозуміти причину сварки з Жаном і доходить висновку, що Жан “завжди вдається у крайнощі! Завжди хоче вразити світ своєю обізнаністю і навіть не припускає, що може помилитися”. Суперечка про роги закінчується висновком Логіка про те, що “один носоріг був азіатський чи африканський, а другий – африканський чи азіатський”, і це є логіка. Бакалійник зауважує, що, може, це й логіка, але головне, що не можна дозволити, щоб “наших котів у нас на очах чавили носороги – однорогі чи то дворогі, хай там азіатські чи африканські. “
Беранже розгублений, що посварився з Жаном, і замість походу до музею замовляє собі чарку коньяку.
Події розгортається у конторі великого видавництва законодавчих актів. Видно декілька столів, верхні сходинки та сходовий майданчик. Тут знаходяться Дезі, Дудар, “службовець з майбутнім”, начальник відділу пан Папільйон, учитель на пенсії Ботар, який знає і розуміє все.
Усі сперечаються про носорогів. Дезі кричить, що на власні очі бачила тварину, Дудар з нею погоджується, а Ботар і Папільйон не бажають вірити. Ботар взагалі переводить розмову на тему расизму, бо для нього головне – це він сам, його ставлення до будь-якого поняття, події тощо.
З’являється Беранже, він запізнився. Пан Папільйон звертається до нього із запитанням, чи бачив Берапже носорога. Беранже каже, що, авжеж, він бачив тварину. Ботар заперечує, що Дезі і Беранже змовились, щоб посміятися над іншими працівникам відділу.
Знову спалахує суперечка, яку зупиняє пан Папільйон: “Годі вже балакати. Хай собі носоріг, хай собі летючі тарілки,- треба, щоб робота не стояла! Фірма платить вам це за те, що ви марнуєте час на теревені про якихось справжніх чи вигаданих звірів!”
Усі стають до роботи і деякий час працюють, але при першій же нагоді повертаються до розмови про носорогів. Приходить пані Беф, вона сповіщає, що її чоловік захворів на “легенький грип”, тому його немає на роботі. Пані Беф дуже перелякана: від самого дому за нею гнався носоріг.
У цей час чути страшенний гуркіт, видно, як обриваються сходи, начебто на них вліз хтось занадто важкий. До того ж чути гучне ревіння.
Пан Папільйон, Дудар і Ботар вискакують на сходовий майданчик, і Папільйон кричить, що бачить унизу носорога. До них підходять Дезі і Беранже. Усі розглядають тварину і намагаються з’ясувати, чи це той носоріг, якого бачили раніше. Беранже задається питанням, який же це носоріг – азіатський чи африканський.
Дезі жаліє тварину, яка “все реве й крутиться”. Пан Папільйон залицяється до Дезі, пропонуючи взяти її на руки та стрибнути вниз удвох. Дезі гнівно відповідає: “Ви, товстошкурий, заберіть свої шкарубкі руки від мого обличчя!”
Носоріг продовжує ревіти, а пані Беф приєднується до інших. Раптом вона зойкає і кричить, що впізнала в носорогові свого чоловіка, пана Бефа. Пан Папільйон говорить, що в такому разі він негайно звільнить його.
Пані Беф непритомніє, всі намагаються привести її до тями. Оговтавшись, пані Беф починає жаліти чоловіка і запевняти, що не може покинути його, адже він такий нещасний. Пап Папільйон, попри все, намагається повернути всіх до роботи. Дезі телефонує по допомогу до пожежників.
Пані Беф, продовжуючи твердити, що не може залишити чоловіка в такому стані, кидається до майданчика і готується стрибнути вниз.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)