Було це за часів, коли на нашу землю нападали печеніги. Князював у золотоверхому Києві Володимир. Був у нього син Михайлик. Хоч малому лише сім років, але він вже був славним стрільцем і вершником.
Любив його весь народ.
Якось печеніги великою силою облягли Київ. Б’ють у мури, стріляють, а не можуть подолати киян. Спитали у ворожбитів.
А ті й кажуть, що не взяти міста ворогам, поки буде там Михайло-семиліток. Бо він – “душа народу, його сила”. І порадили послати гінців до князя Володимира та запропонувати йому віддати князенка
Довго думав-мучився князь, не знав, що робити, а чорні духи й нашептали йому, що треба скликати віче (народні збори).
Скликали віче, а між народом уже ходять невидимі чорні духи й підмовляють: “Нічого князенкові не станеться, у полоні до нього добре ставитимуться, а місто позбудеться облоги”.
А тут ще й брат Михайлика, Лихослав – страшний та злий – виступив, нібито про городян дбаючи, порадив віддати
Засмутився Михайлик-семиліток, дізнавшись про рішення віче. Виступив він перед громадою й докорив киянам, бо не знають вони, що роблять.
Узяв коня, в якого тієї ж миті виросли крила, проїхав через Золоті ворота, підхопив їх – і давай ворогів бити. Побив усіх та й поїхав далеко-далеко. Поставив там Золоті ворота й стереже їх до слушного часу.
Сидить там і не старіється – усе такий же семиліток.
Казка А. Лотоцького утверджує думку про безсмертність душі людини, про силу, яка в ній криється. Кияни, брат Лихослав та й сам Володимир піддалися намові чорних духів, хотіли віддати найдорожче – душу народу. І тільки чарівні сили Михайлика-семилітка врятували їх і від ворогів, і від зла у своїй власній душі.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)